Духовність – храм душі людської
– Сьогодні ми будемо говорити про невідоме і близьке, про загадкове і зрозуміле, про вічне і головне, що є у людини, те, що вміщує в собі весь Всесвіт і не вмирає – про Душу. (Читається вірш Ліни Костенко «Душа – єдина на Землі держава»).
Вже почалось, мабуть, майбутнє,
Оце, либонь, вже почалось…
Не забувайте незабутнє,
Воно вже інеєм взялось!
І не знецінюйте коштовне,
Не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
На сто ерзаців у собі!
Минають фронди і жиронди,
Минає славне і гучне.
Шукайте посмішку Джоконди,
Вона ніколи не мине.
Любіть травинку, і тваринку,
І сонце завтрашнього дня,
Вечірню в попелі жаринку,
Шляхетну інохідь коня.
Згадайте в поспіху вагона,
В невідворотності зникань,
Як рафаеловська Мадонна
У вічі дивиться вікам!
В епоху спорту і синтетики
Людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
Торкнуть вас серце і вуста.
– Як ви думаєте, які найголовніші рядки цього вірша?
– Чому сьогодні темою нашої розмови є «Духовність»? Чи актуальна вона зараз?
– Що відбувається зі світом, з Україною? Зачитаю вам слова Бердяєва: «…вищі цілі життя не економічні і не соціальні, а духовні. Велич народу, його вклад в історію людства визначається не могутністю держави, не розвитком економіки, а духовною культурою». А духовна культура йде від наповненості нашої душі і від її праці. Ми говоримо душа.
А що, на вашу думку, ми називаємо душею?
«Душа (релігійний словник) – безсмертна, нематеріальна основа в людині, що становить суть її життя, є джерелом психічних явищ і відрізняє її від тварин…». «Душа – це сутність, незалежна від тіла, але на відміну від духу тісно пов’язана з організмом, з почуттями і прагненнями людини». (Словник-довідник). «Душа. Людина, згідно зі Святим Письмом, складається з тіла та душі. Без душі тіло – прах. Душа – творіння Боже. Властивість душі людської – безсмертя, розумність, воля, дар слова». Сухомлинський сказав: «Соромся порожнечі своєї душі». – Що він мав на увазі, коли говорив ці слова? – Яких людей ми називаємо бездушними? – А як ви думаєте, чим повинна бути наповнена наша душа? (Милосердям, любов’ю до всього, співпереживанням, добротою, щирістю, радістю, вірою, надією, терпінням, правдою, любов’ю до Бога) Ось уривок з книги А. Зінов’єва «Іди на Голгофу»: «Душа… Душа є щось подібне шостому відчуттю. Якщо ти відчув у собі душу, тобто відчув «озарение», знай, що тобі долею даний найвищий дар з усіх мислимих дарів буття. Мати його і є найвище щастя. Бережи цей дар, зберігай у чистоті, примножуй і збагачуй своїм подальшим життям. Не міняй цей дар ні на що інше, так як обмін буде нерівним для тебе. Все інше, порівняно з ним, є суєта суєт». І ще, коли душа наповнена змістом, вона повинна працювати обов’язково, осмислювати. І як не дивно, ми, маючи душу, наділяємо душею і все те, що близьке нам: і українську пісню (задушевна), і землю (одухотворена), і народ
Найогідніші очі – порожні,
Найгрізніше мовчить гроза,
Найнікчемніші дурні – вельможні,
Найпідліша – брехлива сльоза.
Найпрекрасніша мати – щаслива,
Найсолодші – кохані вуста,
Найчистіша душа – не зрадлива,
Найскладніша людина – проста.
Але правди в брехні не розмішуй,
Не ганьби все підряд без пуття,
Бо на світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя.
Василь Симоненко
Духовність! Що ми під нею розуміємо?
– Духовність – це внутрішній світ людини.
– Духовність – це ті якості і риси, ті життєві установки, що існують для кожної людини.
– Духовні цінності – це «зерно», яке посіяне Богом в наших душах і яке проявляється в нашому житті.
– Переповнення душі чимось гарним, світлим. Це пам’ять про своїх предків, це любов до матері, до Вітчизни.
– Це те, чим багата душа людини. Це те, що людині потрібно, крім матеріального блага.
– Без духовних цінностей людина буде як механізм, що існує, а не живе. – Духовність. Духовні цінності. Слова говорять самі за себе.
Дух – от що головне в людині. І не просто дух, а здоровий дух.
– Це заповіді Божі, яких варто дотримуватись, бо всі духовні цінності закладені в нас Богом, їх тільки потрібно розвивати. Це любов і гуманність, справедливість і дружба, і відповідальність. Духовність – це вершина, до якої потрібно йти все своє життя. Це – дійсно, храм людської душі. – У частини нашого суспільства, на жаль, на вустах і на папері духовні цінності, а не в душі.
– У тому стані, у якому перебуває наша Україна, здається, що духовність відійшла на задній план.
– Духовність – це зв’язок людини з релігією, космосом. Це життя за законами Всесвіту. Мати репутацію симпатичної людини, відчувати любов, повагу, прихильне ставлення людей до себе – законне прагнення кожного. Але як цього досягти? Адже абсолютно однакових людей не буває. Так само як не буває людей цілком хороших або поганих. У різних ситуаціях, за різних обставин одна й та сама людина поводить себе неоднаково. Люди різняться багатьма рисами, у них різні досвід, характер, вдача, індивідуальною є й школа позитивних якостей. Чи існує якийсь загальний принцип поведінки? Так, є і в ньому втілена мудрість позитивного ставлення до людей: «Поводь себе з іншими так, як хотів би, щоб інші поводилися з тобою». Поряд із цим є ще один не менш важливий принцип: «Стань на місце іншого». Зрозумій його інтереси, бажання, мрії. Недаремно у народі говорять: не ви маєте говорити про свої заслуги, а нехай люди говорять про вас. Доброта і милосердя – багатогранні. Потреба в них повсякчас. Навіть тоді, коли немає біди. Навіть там, де гори спокійні і твердь земна не хитається під ногами. Милосердя і доброта – як два крила, на яких тримається людство. І як же могло статися, що милосердя втратило свою цінність, а його зміст звівся в основному до милостині. Невже для того, щоб виіскрити доброту із наших сердець потрібні землетруси чи чорнобильська катастрофа?! Хіба без них не можна бути милосердним? Хіба в звичайному плині днів немає людей, які потребують допомоги? Людина, яка так любить людей, природу, не може бути бездуховною, така людина обов’язково красива.
Що таке совість?
Совість – «верховинний трибунал», який безперервно засідає в таємних куточках нашої душі, голос Божий, який чують навіть ті, хто заперечує Бога. Вухо дане нам для слуху, око – для зору, а совість – для нагляду. Совість має велику чуттєву силу до добра і зла. Якби людина не була грішна, їй не потрібен був би писаний закон, совість керувала б правильно всіма її діями. Але як писаний закон, так і внутрішній закон совісті говорять про одне: «Як хочеш, щоб із тобою поступали люди, так поступай із ними».
Чи можна прожити без совісті?
Можна прожити без совісті. Але, на мою думку, це розходження із самим собою, порушення закону совісті, який веде до гріха – тріщина в душі, через яку витікає все хороше. І я переконана в тому, що людина відповість за свої дії.
Що криється за совістю? Лінія поведінки.
Якщо ми подивимося у філософський словник, то знайдемо визначення слова «совість». Це етична категорія, що відображає усвідомлення людиною моральної відповідальності за свою поведінку перед суспільством, окремими людьми, оцінка своїх вчинків із погляду норм моралі. – Що ми відчуваємо, коли поступаємо не по совісті? Закінчуючи наш диспут, давайте візьмемося за руки і побажаємо один одному щось хороше, гарне. А я вам бажаю любові до всіх і до всього. Люди – прекрасні, земля – мов казка.
Кращого сонця нема ніде.
Загруз я по серце у землю в’язко.
Вона мене цупко трима.
І хочеться бути дужим,
І хочеться так любить,
Щоб навіть каміння байдуже
Захотіло ожити і жить!
Воскресайте, камінні душі,
Розчиняйте серце і чоло,
Щоб не сказали про вас грядущі:
– Їх на землі не було…
Василь Симоненко
– Сьогодні ми будемо говорити про невідоме і близьке, про загадкове і зрозуміле, про вічне і головне, що є у людини, те, що вміщує в собі весь Всесвіт і не вмирає – про Душу. (Читається вірш Ліни Костенко «Душа – єдина на Землі держава»).
Вже почалось, мабуть, майбутнє,
Оце, либонь, вже почалось…
Не забувайте незабутнє,
Воно вже інеєм взялось!
І не знецінюйте коштовне,
Не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
На сто ерзаців у собі!
Минають фронди і жиронди,
Минає славне і гучне.
Шукайте посмішку Джоконди,
Вона ніколи не мине.
Любіть травинку, і тваринку,
І сонце завтрашнього дня,
Вечірню в попелі жаринку,
Шляхетну інохідь коня.
Згадайте в поспіху вагона,
В невідворотності зникань,
Як рафаеловська Мадонна
У вічі дивиться вікам!
В епоху спорту і синтетики
Людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
Торкнуть вас серце і вуста.
– Як ви думаєте, які найголовніші рядки цього вірша?
– Чому сьогодні темою нашої розмови є «Духовність»? Чи актуальна вона зараз?
– Що відбувається зі світом, з Україною? Зачитаю вам слова Бердяєва: «…вищі цілі життя не економічні і не соціальні, а духовні. Велич народу, його вклад в історію людства визначається не могутністю держави, не розвитком економіки, а духовною культурою». А духовна культура йде від наповненості нашої душі і від її праці. Ми говоримо душа.
А що, на вашу думку, ми називаємо душею?
«Душа (релігійний словник) – безсмертна, нематеріальна основа в людині, що становить суть її життя, є джерелом психічних явищ і відрізняє її від тварин…». «Душа – це сутність, незалежна від тіла, але на відміну від духу тісно пов’язана з організмом, з почуттями і прагненнями людини». (Словник-довідник). «Душа. Людина, згідно зі Святим Письмом, складається з тіла та душі. Без душі тіло – прах. Душа – творіння Боже. Властивість душі людської – безсмертя, розумність, воля, дар слова». Сухомлинський сказав: «Соромся порожнечі своєї душі». – Що він мав на увазі, коли говорив ці слова? – Яких людей ми називаємо бездушними? – А як ви думаєте, чим повинна бути наповнена наша душа? (Милосердям, любов’ю до всього, співпереживанням, добротою, щирістю, радістю, вірою, надією, терпінням, правдою, любов’ю до Бога) Ось уривок з книги А. Зінов’єва «Іди на Голгофу»: «Душа… Душа є щось подібне шостому відчуттю. Якщо ти відчув у собі душу, тобто відчув «озарение», знай, що тобі долею даний найвищий дар з усіх мислимих дарів буття. Мати його і є найвище щастя. Бережи цей дар, зберігай у чистоті, примножуй і збагачуй своїм подальшим життям. Не міняй цей дар ні на що інше, так як обмін буде нерівним для тебе. Все інше, порівняно з ним, є суєта суєт». І ще, коли душа наповнена змістом, вона повинна працювати обов’язково, осмислювати. І як не дивно, ми, маючи душу, наділяємо душею і все те, що близьке нам: і українську пісню (задушевна), і землю (одухотворена), і народ
Найогідніші очі – порожні,
Найгрізніше мовчить гроза,
Найнікчемніші дурні – вельможні,
Найпідліша – брехлива сльоза.
Найпрекрасніша мати – щаслива,
Найсолодші – кохані вуста,
Найчистіша душа – не зрадлива,
Найскладніша людина – проста.
Але правди в брехні не розмішуй,
Не ганьби все підряд без пуття,
Бо на світі той наймудріший,
Хто найдужче любить життя.
Василь Симоненко
Духовність! Що ми під нею розуміємо?
– Духовність – це внутрішній світ людини.
– Духовність – це ті якості і риси, ті життєві установки, що існують для кожної людини.
– Духовні цінності – це «зерно», яке посіяне Богом в наших душах і яке проявляється в нашому житті.
– Переповнення душі чимось гарним, світлим. Це пам’ять про своїх предків, це любов до матері, до Вітчизни.
– Це те, чим багата душа людини. Це те, що людині потрібно, крім матеріального блага.
– Без духовних цінностей людина буде як механізм, що існує, а не живе. – Духовність. Духовні цінності. Слова говорять самі за себе.
Дух – от що головне в людині. І не просто дух, а здоровий дух.
– Це заповіді Божі, яких варто дотримуватись, бо всі духовні цінності закладені в нас Богом, їх тільки потрібно розвивати. Це любов і гуманність, справедливість і дружба, і відповідальність. Духовність – це вершина, до якої потрібно йти все своє життя. Це – дійсно, храм людської душі. – У частини нашого суспільства, на жаль, на вустах і на папері духовні цінності, а не в душі.
– У тому стані, у якому перебуває наша Україна, здається, що духовність відійшла на задній план.
– Духовність – це зв’язок людини з релігією, космосом. Це життя за законами Всесвіту. Мати репутацію симпатичної людини, відчувати любов, повагу, прихильне ставлення людей до себе – законне прагнення кожного. Але як цього досягти? Адже абсолютно однакових людей не буває. Так само як не буває людей цілком хороших або поганих. У різних ситуаціях, за різних обставин одна й та сама людина поводить себе неоднаково. Люди різняться багатьма рисами, у них різні досвід, характер, вдача, індивідуальною є й школа позитивних якостей. Чи існує якийсь загальний принцип поведінки? Так, є і в ньому втілена мудрість позитивного ставлення до людей: «Поводь себе з іншими так, як хотів би, щоб інші поводилися з тобою». Поряд із цим є ще один не менш важливий принцип: «Стань на місце іншого». Зрозумій його інтереси, бажання, мрії. Недаремно у народі говорять: не ви маєте говорити про свої заслуги, а нехай люди говорять про вас. Доброта і милосердя – багатогранні. Потреба в них повсякчас. Навіть тоді, коли немає біди. Навіть там, де гори спокійні і твердь земна не хитається під ногами. Милосердя і доброта – як два крила, на яких тримається людство. І як же могло статися, що милосердя втратило свою цінність, а його зміст звівся в основному до милостині. Невже для того, щоб виіскрити доброту із наших сердець потрібні землетруси чи чорнобильська катастрофа?! Хіба без них не можна бути милосердним? Хіба в звичайному плині днів немає людей, які потребують допомоги? Людина, яка так любить людей, природу, не може бути бездуховною, така людина обов’язково красива.
Що таке совість?
Совість – «верховинний трибунал», який безперервно засідає в таємних куточках нашої душі, голос Божий, який чують навіть ті, хто заперечує Бога. Вухо дане нам для слуху, око – для зору, а совість – для нагляду. Совість має велику чуттєву силу до добра і зла. Якби людина не була грішна, їй не потрібен був би писаний закон, совість керувала б правильно всіма її діями. Але як писаний закон, так і внутрішній закон совісті говорять про одне: «Як хочеш, щоб із тобою поступали люди, так поступай із ними».
Чи можна прожити без совісті?
Можна прожити без совісті. Але, на мою думку, це розходження із самим собою, порушення закону совісті, який веде до гріха – тріщина в душі, через яку витікає все хороше. І я переконана в тому, що людина відповість за свої дії.
Що криється за совістю? Лінія поведінки.
Якщо ми подивимося у філософський словник, то знайдемо визначення слова «совість». Це етична категорія, що відображає усвідомлення людиною моральної відповідальності за свою поведінку перед суспільством, окремими людьми, оцінка своїх вчинків із погляду норм моралі. – Що ми відчуваємо, коли поступаємо не по совісті? Закінчуючи наш диспут, давайте візьмемося за руки і побажаємо один одному щось хороше, гарне. А я вам бажаю любові до всіх і до всього. Люди – прекрасні, земля – мов казка.
Кращого сонця нема ніде.
Загруз я по серце у землю в’язко.
Вона мене цупко трима.
І хочеться бути дужим,
І хочеться так любить,
Щоб навіть каміння байдуже
Захотіло ожити і жить!
Воскресайте, камінні душі,
Розчиняйте серце і чоло,
Щоб не сказали про вас грядущі:
– Їх на землі не було…
Василь Симоненко
Немає коментарів:
Дописати коментар