Недогадлива донька

Недогадлива донька

Була неділя. Не ля сиділа в кріслі й читала книжку. Мама натирала мастикою підлогу. Стомлена, вона раз у раз зупинялась, розгинала спину.
Дівчинка попросила її:
- Мамо, ти посидь. Не треба так поспішати. Та мама спішила: сьогодні вона з донькою має йти в ляльковий театр. За хвилину Неля знову озвалась:
- Мамо, ну відпочинь же трошки!
Мама, не підводячи голови, мовчки дотерла підлогу. Потім заходилась мити вікно в кухні.
Неля відклала книжку, ходила за матір’ю, заглядала то з одного, то з другого боку, не замовкала:
- Хіба неодмінно сьогодні? Можна й завтра прибрати в кухні...
А мама чомусь посміхалась і, поспішаючи, поралась далі.
Пообідавши, Неля почала швидко одягатися. А мама, наче навмисне, шукала собі якоїсь роботи, мила тарілки, чистила виделки і ложки.
Донька нарешті розсердилась:
- Мамо, ну яка ж бо ти... справді! Ввечері почистиш! І так уже стомилася. А в театрі дрімати будеш. Скажеш: «Нецікаво».
Мати сумно глянула на доньку, зітхнула:
- Ти, Нелю, наче й жалієш мене, але жаліти по-справжньому не вмієш.
- А як треба? - здивувалась недогадлива Неля. А здогадатися ж було зовсім неважко.

Іван Костиря

> А ви, малята, знаєте відповідь?