Визначні події в історії 12 грудня

1901 – перший сеанс радіозв’язку через Атлантичний океан
Так затишно всістися в кріслі і балакати з друзями по скайпу, вглядаючись в їхні обличчя на екрані. Сьогодні це вже буденність, а на початку ХХ століття це було фантастикою. Тоді радіосигнал тільки вчився долати відстані, моря та океани. І першим, хто «переправив» сигнал через океан, був італієць Гульєльмо Марконі. Питання про те, хто винайшов радіо – Олександр Попов чи Гульєльмо Марконі – досі лишається відкритим. В усякому разі Марконі поставив ряд експериментів щодо передачі сигналу на відстань без допомоги дротів – досяг успіху. Однак в його рідній Італії пошуки вченого нікого не цікавили, тож винахідник, якому втрачати було нічого, переїхав до Британії, де сконструював пристрій, здатний передавати сигнал на 16 кілометрів. Британія швидко оцінила пошуки вченого. Невдовзі Марконі встановив радіозв’язок через протоку Ла-Манш. Зрозуміло, що першими, хто зацікавився його винаходом, були моряки, яким кров з носа необхідним був постійний зв’язок із берегом. 1901 року Марконі обладнав своїм радіопристроєм два американські кораблі, що вели трансляцію з яхтових перегонів на кубок Америки. Ця трансляція, та ще й проведена доленосного 1901 року, в перший рік нового ХХ століття, несподівано прославила Марконі на весь світ. І тоді він задумав вступити у змагання із силами природи – перетнути океан радіосигналом. Скептики старанно відмовляли його, доводили, що сигнал неспроможний перетнути Атлантичний океан через кривизну земної поверхні. На щастя, Марконі їх не послухав, і 12 грудня 1901 року, перебуваючи в канадському місті Сент-Джон, прийняв сигнал, посланий з Англії. Цей сигнал, що складався з однієї лише літери «с», переданої азбукою Морзе, означає «с-тарт» нової доби, коли радіохвилі омили собою всю планету, і всі континенти нашого великого світу стали несподівано близькими між собою. Як уже зазначалося, особливо раділи новому винаходу матроси – на флоті навіть виникла традиція називати радистів «марконі».

1913 – у Флоренції знайдено картину «Джоконда», викрадену з Лувра
Ім’я флорентійського багатія Франческо Джоконди зосталося в історії завдяки його дружині, яка стала натурницею видатного художника Леонардо да Вінчі. Її портрет, відомий під назвою «Мона Ліза» – одна із загадок мистецького світу. Таємничу посмішку Мони Лізи порівнювали із посмішкою сфінкса. Портрет, якому вже більше п’ятиста років, виконаний таким чином, що коли дивишся на Джоконду з різних боків – вираз її обличчя змінюється. Яким чином було досягнуто цього ефекту – то вже секрет художника, і навряд чи ми колись його розгадаємо. Тож можна собі уявити, який рейвах зчинився, коли 1911 року цей безцінний шедевр раптово зник з паризького музею Лувру. Два роки всі збивалися з ніг, шукаючи сліди викраденої картини. Аж раптом «Мону Лізу» знайшли в Італії, в готельній кімнаті, де проживав Вінченцо Перуджа, офіціант за професією. Слідство виявило, що Перуджа був колишнім співробітником Лувра. Все збігалося – картина зникла незадовго до того, як він звільнився з роботи. Саме Перуджа організував пограбування століття – його поплічники вдягнулися в роздобуту ним уніформу працівників музею і винесли картину. Однак ватажок грабіжників тривалий час не знав, кому продати цей безцінний шедевр, за що й поплатився. Втім, до викрадача поставилися гуманно – він відсидів у в’язниці трохи більше року. А «Мона Ліза» повернулася до Лувру і тепер зберігається під куленепробивним склом.

1928 – народився Леонід Биков, український кіноактор та режисер
Цього артиста знали в обличчя мільйони українських глядачів. Леонід Биков створив на екрані образ хвацького українського хлопця, завжди бадьорого, веселого, трохи дивакуватого, але при цьому відважного і мужнього. Образ героя зовсім негеройської зовнішності та поведінки. Леонід з дитинства мріяв стати героєм. І, як більшість хлопчаків його покоління, прагнув бути саме льотчиком. Та в льотне училище його не прийняли через низький зріст. Тоді Биков вирішив вивчитися на актора, хоча про свою дитячу мрію ніколи не забував. 1955 року на екранах з’явився фільм «Максим Перепелиця», де актор зіграв головну роль. Його герой – хитруна, який постійно жартує та розігрує інших, але, потрапивши до армії, стає зразковим солдатом, кмітливим та дисциплінованим. Після цього фільму молодого актора помітили і почали запрошувати на зйомки. Більшість фільмів, у яких знявся Биков, були присвячені темі війни. Ця тема настільки захопила актора, що він вирішив поставити власний фільм. Уже був готовий сценарій, однак фільм довго не давали знімати, вважаючи його «недостатньо героїчним». Лише 1972 року на екрани вийшов фільм, який майже одразу став класикою – «В бій ідуть лише “старики”». Нарешті збулася мрія дитинства – Биков став льотчиком! Щоправда, лише на екрані. Тим не менш його герой – капітан військової ескадрильї Титаренко на прізвисько «Маестро» – глибоко запав у серця глядачів. Так, це був тріумф, незгірший від перемоги у повітряному бою! Пісня з цього фільму, а також фраза «Вчіть матчасть!» пішли в народ. Згодом виходить новий фільм про війну «Ати-бати, йшли солдати…» – і знову на екрані хвацький герой Бикова обдаровує народ черговою крилатою фразою: «Все в порядку, Бобик здох». Давно вже немає актора, але його герої продовжують з екрану обдаровувати глядачів «фірмовою» биковською усмішкою. І те, що актор лишився у народній пам’яті – також перемога. Незгірша від перемоги у повітряному бою.

 12 грудня свої іменини святкують Данило, Денис, Іван, Микола та Ольга

Не забудьте привітати!

Визначні події в історії 9 грудня

1884 – у Чикаго запатентовані роликові ковзани
З простої дитячої забавки рроликові ковзани перетворилися на екстремальний вид спорту. На змаганнях ролерів учасники виписують різноманітні фігури «вищого пілотажу», долають перешкоди, стрибають через вогняне кільце… Найцікавіше те, що ролики вважалися екстремальною річчю від самого свого виникнення. 1760 року скрипаль Джозеф Мерлін, що проживав у Лондоні, вирушив на маскарад у черевиках з металевими коліщатами. Він хвацько катався по бальній залі, граючи на скрипці, проте, розігнавшись, не зумів загальмувати і врізався у величезне дзеркало. Ґречна англійська публіка знизала плечима і відмовилася кататися на таких небезпечних ковзанах. Однак про винахід Мерліна не забули. Щоправда, минуло більше століття, ніж роликові ковзани завоювали великі міста. 1863 року американець Джеймс Плаймптон винайшов чотириколісні ковзани, колеса в яких розташовувалися двома парами. Це був «безпечний» варіант ковзанів на коліщатах – ролики Плаймптона дозволяли робити повороти, а також їздити вперед і назад. З винаходом колеса з підшипником ролики набули високої швидкості та маневреності. Класичні ж ролики з’явилися 1884 року в місті Чикаго. Того ж року виникла і перша в світі асоціація ролерів, а з нею – мода на роликові катання. Ще б пак – адже тепер для катання на ковзанах не варто чекати зими, слід лише вдягнути ковзани на колесах! В багатьох містах почали відкриватися ковзанки, або, як вони ще називали «скетінг-ринги». Спершу ця розвага була доступна лише заможним людям, для прості ж діти лише могли бачити, як катаються на роликах артисти в цирку. Але, на щастя, сьогодні ролики доступні кожному. Новий сплеск любові до роликів пов'язаний із винайденням новітньою конструкції. 1979 року брати Скотт і Бреннан Олсон, які займалися хокеєм, створили ковзани, колеса яких розташовувалися в одну лінію. Після цього ролики стали справжнім символом сучасного тинейджера, а ролери в наколінниках та барвистих шоломах окупували парки і сквери по всій земній кулі.

1968 – вперше продемонстровано роботу комп’ютерної мишки
Один клік мишкою переносить нас у світ див і розваг, ім’я якому – Інтернет. Варто лише навести курсор і двічі клікнути лівою кнопкою… Стоп, а коли ж відбувся отой перший доленосний клік Прадідусь сучасної пластикової мишки називався «рухомим комп’ютерним маніпулятором» і мав дерев’яний корпус, через що був схожий на ящичок із єдиною кнопкою. Перша дерев’яна мишка була сконструйована 1964 року руками аспіранта Біла Інгліша під керівництвом власне винахідника Дугласа Карла Енгельбарта. Сталося це у стінах Стенфордського дослідного інституту (США). Пізніше була вдосконалена конструкція та розроблене програмне забезпечення маніпулятора, що за свій довгий хвостик був прозваний «мишею». 9 грудня 1968 року доктор Енгельбарт вперше продемонстрував свій винахід на комп’ютерній виставці в Сан-Франциско. Ящичок з кнопкою повеселив відвідувачів виставки, але мало хто поставився до цього серйозно. Однак ідея обробки текстових файлів, можливість виділити, скопіювати й вставити частину тексту за допомогою однієї руки виявилася дуже доречною для суспільства, де всі більші об’єми роботи довірялися комп’ютерам. Серійне виробництво мишок розпочалося 1981 року, коли кнопку замінили на коліщатко. Мишки здобули повне визнання і шанобливе ставлення – для них виготовляли спеціальні барвисті килимки, аби їм легше було рухатися.

9 грудня свої іменини святкують Георгій та Яків

Не забудьте привітати!

Визначні події в історії 8 грудня

1982 – американець Норман Мейєр узяв у заручники пам’ятник Джорджу
Вашингтону
«Хто ж його посадить? Він же пам’ятник!» – ця фраза з відомої радянської комедії «Джентльмени удачі» свого часу була в усіх на вустах. Справді, пам’ятники до в’язниці, напевно, не саджали. А от взяти в заручники – таке було. Під гарячу руку потрапив перший президент США, автор Декларації про незалежність Сполучених Штатів Джордж Вашингтон, чий пам’ятник гордо височіє в американській столиці, що також носить ім’я першого президента. Власне сам пам’ятник не є скульптурним портретом Джорджа Вашингтона – це височезний обеліск з граніту та мармуру, схожий на давньоєгипетський жертовник. Річ у тім, що коли молода американська держава захотіла вшанувати свого творця, виявилося, що на повноцінний монумент президентові не було грошей. Тому ухвалили тимчасово встановити гранітний обеліск до того часу, коли буде зведено повноцінний пам’ятник Вашингтону. Але недарма китайський мудрець Конфуцій казав: «Немає нічого постійнішого, ніж тимчасове». Американці так звикли до цього обеліску, що вже не бажали бачити на його місці нічого іншого. Однак цьому обеліскові судилося стати жертвою терористичного нападу. Щоправда терорист, який захопив пам’ятник, зробив це зовсім без злого задуму. Це був уже літній чоловік, якого звали Норман Мейєр. Він дуже боявся атомної війни, яка могла знищити все живе на нашій планеті. На той час відносини між США та СРСР особливо загострилися. Аби зупинити гонку ядерного озброєння, Майєр наважився на відчайдушний вчинок. Він під’їхав до пам’ятника Вашингтону на мікроавтобусі і заявив, що вимагає негайно зупинити виробництво ядерної зброї. Терорист-миротворець обіцяв підірвати монумент, якщо його вимогу не буде здійснено – за його словами мікроавтобус був начинений вибухівкою. Однак оскільки Мейєр не мав відповідного досвіду – його задум провалився. Поліція досить швидко знешкодила пацифіста-підривника, а його автобус виявився порожнім. Однак самопожертва противника гонки озброєнь не залишилася непоміченою – всі, хто виступав проти ядерної зброї та проти війни як способу розв’язання конфлікту високо оцінили вчинок Нормана Мейєра.

8 грудня свої іменини святкують Петро, Катерина та Ярослав

Не забудьте привітати!

Визначні події в історії 5 грудня

1766 – ювелір Джеймс Крісті провів торги, що започаткували аукціон «Крісті»
…«Продано!» – і ці слова припечатав стукіт молотка. Аукціон як особливий вид торгу виник дуже давно. Традиція стукати молотком на знак продажу породила вираз «піти з молотка», тобто збанкрутувати (майно банкрута зазвичай виставлялося на аукціоні). Особливо популярними були мистецькі аукціони – адже витворам митців немає ціни, чим і користалися спритні торговці – оскільки шанувальники мистецтв часто були людьми заможними, то можна було вигідно підійняти ціну на чергове полотно чи скульптуру. Один з найдавніших аукціонів, що зберігся до наших днів – аукціон «Крісті». Якось у XVIII столітті колишній британський морський офіцер, а тепер відомий лондонський ювелір Джеймс Крісті вирішив провести перші торги. Зрозуміло, як майстер золотих справ, Крісті виставив на торг ювелірні вироби. Прикраси та коштовності цінувалися в усі часи, тому аукціон мав успіх. З часом він став найвідомішим у світі, і до сьогодні «Крісті» залишається найбільшим аукціонним домом. 1990 року «Крісті» встановив рекорд в аукціонному торзі – картина Ван Гога «Портрет лікаря Гаше» була продана за 82,5 мільйони доларів!

1855 – в США запатентоване театральне крісло із відкидним сидінням
До винайдення кіно театри були найвідвідуванішими закладами у містах. Спершу театр був чисто аристократичним місцем, де збиралася вершки суспільства із класичною освітою, що любили посперечатися про значущість Софокла і Шекспіра, але з часом до театру почали учащати й прості городяни. Однак побудовані в старовинному стилі театри неспроможні були вмістити всю кількість шанувальників Мельпомени, тому театрали були невдоволені. Вихід знайшов мешканець Бостона (США) Аарон Аллен, який винайшов спеціальні крісла із відкидними сидіннями. Зали одразу ж стали просторішими, глядачів побільшало (що не могло не тішити директорів театрів), та й пересуватися поміж рядами стало набагато легше. Із виникненням кінотеатрів крісла Аллена перекочував і туди. Не один глядач був вдячний за цей винахід. Адже тепер, якщо кіно не подобається, полишити залу було значно легше – підняті сидіння відкривали шлях на волю.

1952 – «чорний смог» у Лондоні
За все доводиться платити. Виникнення фабрик, заводів, машин із бензиновими двигунами призвело до забруднення повітря та збагачення людської мови новим словом – «смог». Це слово вперше увійшло в обіг в Англії і розшифровувалося як «димовий туман» (англ. Smoky fog). Лондон першим з міст світу зіткнувся із цією димовою проблемою, тож не дивно, що саме він пережив найбільший у світі смог. У ніч на 5 грудня 1952 року місто огорнув густий смог, який тримався протягом кількох діб. На ранок лондонці побачили чорну пелену, що оповила місто. Сонцю годі пробитися крізь цю пелену. Дня не було – лише нескінченний вечір. У місті був обмежений рух транспорту, скасовані концерти. У людей виникали проблем із диханням. Навіть респіратори, які масово видавали лондонцям, не завжди допомагали. Лише 9 грудня вітри розігнали смог. Причиною його виникнення були печі, що працювали на вугіллі. Цими печами лондонці обігрівали домівки. Відходи від згоряння вугілля поступово накопичилися і осіли на місто. Однак немає лиха без добра – лондонський «чорний смог» став датою народження всіх рухів, спрямованих на охорону природи та боротьбу із забрудненням.

1901 – народився Волт Дісней, видатний американський мультиплікатор Жив собі звичайний чиказький хлопець, що працював газетярем. Полюбляв він малювати, але ніхто не зважав на його захоплення. Під час І світової війни хлопець пішов на фронт, де служив шофером санітарної машини. І якось, задля забавки, він взяв та й обмалював свою машину веселими малюнками. Однополчани похвалили його роботу, і від цієї похвали хлопець загорівся ідеєю стати художником. Причому не простим, а художником- мультиплікатором. Здогадалися, про кого йде мова? Саме так – про
Волта Діснея, всесвітньовідомого мультгенія, чиї мультфільми
дивляться глядачі від семи до сімдесяти років. Так от, повернувшись з війни, Дісней почав ревно працювати над створенням власних мультфільмів. На той час мультиплікація ще тільки починала розвиватися, і на людину, що прагнула присвятити їй життя, дивилися як на дивака або на божевільного. Та Діснеєві було байдуже, він вперто боровся за свою мрію. 1923 року він заснував власну студію у Лос-Анджелесі. Наступного ж року Дісней продемонстрував публіці свій перший мультфільм – «День Аліси на морі» з героями книжки «Аліса в Країні Див». Гучну популярність мав мультперсонаж кролик Освальд, герой однойменного мультфільму 1927 року. Однак автора спіткала невдача – через якесь непорозуміння цього персонажа в нього відсудила інша мультиплікаційна студія. «Ну й нехай, – махнув рукою мультиплікатор. – Я створю ще не одного такого героя». І створив – мишеня на ім’я Мортимер, що дуже нагадувало кролика Освальда. Однак, коли вийшов перший мультфільм із мишеням у головній ролі – воно вже носило ім’я Міккі. Так народився Міккі Маус, один з найпопулярніших мультяшних героїв та один із символів Америки. Свого «первістка» озвучив сам Дісней. Мультфільм, у якому вперше з’явився Міккі Маус, називався «Пароплавчик Віллі». А згодом компанію Міккі склали не менш відомі герої: каченя Дональд Дак, пес Гуфі, мишка Мінні та інші. Нарешті 1937 року студія Діснея випустила свій перший повнометражний мультфільм – «Білосніжка та семеро гномів», який одноголосно було визнано шедевром. Після ІІ світової війни слава Діснея сягнула апогею: на екрани вийшли мультфільми «Піноккіо», «Фантазія», «Дамбо» та «Бембі». Студія Діснея перетворилася на корпорацію світового масштабу. А 1955 року для дітей всього світу розчинив свої двері величний парк розваг «Діснейленд», відвідувачі якого могли побачити вживу улюблених мультяшних героїв. Навіть після того, як великого аніматора не стало, його учні продовжили роботу – студія Діснея випустила такі всесвітньовідомі мультфільми, як «Книга джунглів», «Русалонька», «Красуня і Чудовисько», «Аладдін», «Король Лев», «Мулан». А «Діснейленд» і досі гостинно приймає маленьких відвідувачів, які можуть погратися із безсмертними героями, створеними великим чарівником і казкарем – Волтом Діснеєм.

5 грудня свої іменини святкують Максим, Михайло та Петро

Не забудьте привітати!

Визначні події в історії 4 грудня

1674 – засноване місто Чикаго, один з найбільших мегаполісів США
При слові «Чикаго» в багатьох зринають в уяві чорні лімузини, гангстери у вечірніх костюмах і капелюхах, автомати з круглими дисками, мішки з грішми, пограбування банків та ювелірних крамниць… Насправді ж «гангстерське» місто було засноване… християнськими ченцями. Після відкриття Америки туди ринув потік місіонерів, які проповідували вчення Христа по всьому безмежному північноамериканському континенту. 1674 року один з таких місіонерів, французький чернець-єзуїт Жак-Маркет зупинився на зимівлю біля озера Мічиган. Він вирішив заснувати там постоялий двір для таких, як і він, місіонерів. Так і народилося американське місто Чикаго. Свою назву місто отримало від місцевої річки, яку індіанці називали «шикааква» – їхньою мовою це означало «пирій, дика цибуля», та, як не дивно, «скунс». Загалом це слово стосувалося всього, що видає сильний різкий запах. Сьогодні колишнє місіонерське поселення розрослося до другого за величиною Мегаполіса США. Місто Чикаго знамените з багатьох причин. По-перше, в цьому місці розташована найдовша у світі вулиця – Вестерн-авеню, що сягає в довжину 37,5 км. По-друге, в цьому місті вперше у світі з’явилося колесо огляду, або «чортове колесо». Сталося це 1893 року. Також тут з’явився перший хмарочос, уродженцями Чикаго було винайдено застібку-блискавку та пилосос, а головне – 1955 року в передмісті Чикаго відкрився перший у світі ресторан швидкого харчування МакДональдс, чий знак – жовту літеру «М» – можна побачити практично в будь-якій точці планети. Нарешті, в Чикаго народився Волт Дисней – найвідоміший мультиплікатор усіх часів і народів, чиї мультфільми дивляться ось уже кілька поколінь глядачів. І не набридає!

1996 – США запустили космічну станцію для дослідження Марса Космонавти і мрійники обіцяють, що на Марсі цвістимуть яблуні. До цього цвітіння, звісно, ще далеко, але перші кроки поверхнею червоної планети вже зроблені. Щоправда, ще не самими землянами, а тільки машинами, створеними на Землі. 1996 року зі знаменитого мису Канаверал на узбережжі Атлантичного океану, де розташований американський космічний центр імені Джона Кеннеді було запущено космічний апарат «Mars Pathfinder», завданням якого було дослідити поверхню Марса. На поверхню червоної планети апарат приземлився аж влітку наступного року. Втім, літо тоді було лише на Землі – на поверхні Марсу температура сягала близько −53 градуси. Через технічну несправність не вдалося того ж дня випустити марсохід. Лише на наступний день марсохід, що носив горде ім’я «Sojourner», з’їхав з посадкового апарата почав займатися наукою – тобто вивчати найближчий камінь. Також 6 липня на Землю передано панорамний знімок поверхні Марса, знятий камерою спускового апарата. Згодом марсохід вивчив ще кілька каменів, а посадковий апарат виміряв силу вітру, температуру і зробив знімки. Майже три місяці марсохід пропрацював на Марсі, підтвердивши давні припущення, що колись Марс був вологішим і теплішим. 27 вересня 1997 року зв’язок із апаратом раптово урвався. Після цього вчені ще кілька днів ловили сигнал апарата, але він уже не містив жодних даних. 7 жовтня сигнал остаточно урвався – земний апарат назавжди залишився на чужій планеті. А може, його захопили марсіани? Хто зна…

4 грудня свої іменини святкує Марія

Не забудьте привітати!

Визначні події в історії 3 грудня

1586 – англієць Томас Герріот завіз до Європи картоплю
Сидів собі козак, чистив картоплю на куліш. Сидів, сидів Глип – з-за куща татарин вилазить. Що робити? А татарин вже витягає лука, вже готується стрілу пустити. Схопив козак картоплину, розмахнувся – та як швиргоне! А татарин лише – беркиць! – та й ноги простяг. Могло таке бути? Авжеж ні. Адже картопля з’явилася в Україні лише у XVIII столітті. Аж дивно – цей овоч, який називають «другим хлібом» – насправді заморський гість. Батьківщина картоплі – Північна Америка. З цього континенту, відкритого європейцями в кінці XV століття, в Європи ринули потоком нововідкриті продукти – картопля, томати, кукурудза, кава… Так-так, це все завезено до нас з Америки. Деякі продукти навіть зберегли свої назви: томат – індіанського «томатль», шоколад – від «чоколатль». Перший мішок картоплі до Європи надіслав англійський мореплавець Томас Герріот. Однак що робити з цим загадковим овочем – ніхто не знав. Селяни спробували вирощувати її і їсти зелені клубні, але вони виявилися надто гіркими. Заможні люди вирощували картоплю у своїх садках, милуючись її білими та бузковими квітками. Деякі держави навіть намагалися змусити селян вирощувати картоплю в наказовому порядку, а селяни навіть повставали проти цього. «Картопляні бунти» нерідко заохочувалися церквою, що оголосила картоплю «диявольським плодом». Так би й не довелося людям спізнати божественного смаку смаженої картопельки, якби не постійні війни в Європі, що несли із собою голод. Правду кажуть: не було щастя, так нещастя допомогло. Селяни раптово виявили, що картопля швидко проростає, і що нею цілком можна прогодуватися. І пішла картопля по світу, завойовуючи все нові землі в Європі, і згодом дійшла до України. Аж дивно, яку подорож здійснила проста картоплинка аби влягтися підсмаженими скибочками поруч з українським борщем та салом!

1967 – проведена перша у світі пересадка серця
Ще нещодавно фраза «віддати комусь своє серце» не сприймалася буквально. Однак серед тих див, які створила наука у ХХ столітті, є і обмін серцями, або по науковому кажучи – трансплантація серця. Вперше це сталося 1967 року в Південно-Африканській республіці. В Кейптауні, столиці ПАР, жив і працював професор Крістіан Барнард, який давно працював над проблемою пересадки органів. Ще 1958 року Барнард провів операцію, пересадивши собаче серце. Однак пересадити людське серце професор довгий час не наважувався – надто вже ризикованою була ця операція. Нагода провести пересадку людського серця трапилася 1967 року. Молода жінка потрапила в автокатастрофу, і в лікаря з’явилася можливість пересадити її серце 53-річному пацієнту Льюїсу Вашканському, що страждав від серцевої хвороби. 3 грудня 1967 року вперше в світі серце однієї людини було вживлено іншій. Професор дуже переймався самопочуттям свого пацієнта. Через це він приписав йому багато ліків, аби чужий орган швидше приживався в організмі. На жаль, через таку велику кількість ліків організм відучився самостійно боротися із хворобами, і через 18 днів Вашканський помер від запалення легень. Можна сказати, він поклав своє життя на вівтар науки – завдяки йому сьогодні в усьому світі здійснюють трансплантації серця та інших донорських органів, рятуючи життя тисячам людей.

1722 – народився український філософ Григорій Сковорода
Кусень хліба в торбині, палиця у руці – і гайда у мандри! Таким був життєвий шлях філософа мандрівника Григорія Сковороди. Цей чоловік отримав освіту, на той дуже престижну – закінчив Києво- Могилянський колегіум, однак відмовився від чинів та посад. І все задля того, аби пізнати життя – лише в мандрах, лише поруч із простим людям можна збагнути ту одвічну світову таємницю, яке людство називає життям. Філософ завжди жив дуже скромно. «Мені потрібна лише добра шуба, аби я не змерз узимку», – всміхався філософ. Все потрібне людині дарує природа, решта – зайве. «Дякую Богові, що зробив потрібне нетрудним, а трудне – непотрібним», – казав філософ. Адже такі речі, як повітря, сонячне світло, сон, воля, радість даються нам задарма. До схилу віку Сковорода мандрував Україною, пишучи вірші, занотовуючи свої філософські роздуми та граючи на сопілці. Так з’явилася на світ книжечка віршів «Сад божественних пісень» та шедеври філософської думки «Початкові двері до християнського доброчесного життя» і «Азбука світу». Сковороду в народі шанували як мудреця. Подейкували, ніби він має пророчий дар. І справді, одного дня філософ сказав: «Сьогодні я помру». Пішов у садок і викопав собі могилу, вмився, вдягнув чисту сорочку, ліг на лаву і… незабаром помер. Але мандрівки філософа після смерті не урвалися. Його слово досі мандрує Україною. Сковорода став духовним учителем для багатьох поколінь українських письменників – для Шевченка і Франка, для Тичини і Вінграновського, для Підпалого і Андруховича… Врешті філософ примандрував на Поділ, де й зупинився перед Києво-Могилянською академією, зі стін якої сам колись вийшов. Тепер дивиться Григорій Савич на академію суворо й ласкаво водночас, аби студенти добре вчилися й ставали розумними, як він.

 3 грудня свої іменини святкують Анатолій, Ганна та Григорій

Не забудьте привітати!

Визначні події в історії 2 грудня

1859 – в США страчено Джона Брауна, борця за скасування рабства
Із відкриттям та заселенням нового континенту – Північної Америки – почалося активне освоєння багатств американської землі. Так сталося, що в молодій американській державі господарство розвивалося різними шляхами: якщо в північних штатах використовували машини, будували заводи і фабрики, то мешканці південних штатів переважно займалися сільським господарством, застосовуючи для роботи на плантаціях рабів, завезених з Африки. Для освіченої Півночі сама ідея гноблення людини людиною була огидна. Прогресивні американці, які пишалися своєю батьківщиною, побудованою на засадах рівності та демократії, протестували проти рабства і словом, і ділом. Так утворився рух аболіціоністів – людей, що бачили в чорних рабах рівних собі громадян. Аболіціоністи відкривали для негрів безкоштовні школи, навчали їх грамоті, створювали товариства, куди раби могли б подати скаргу на жорстокого господаря. Серед аболіціоністів траплялися й такі рішучі люди, що виступали проти рабства зі зброєю в руках. Саме таким відчайдухом був Джон Браун, офіцер американської армії. Змалку Браун ненавидів рабство. Якось в дитинстві він став свідком того, як білий пан лупцював батогом маленького чорного раба за те, що той пролив лікер на скатертину. Вражений цією жорстокістю, Браун затаїв ненависть до рабовласників. Тривалий час він допомагав рабам-втікачам, переправляючи їх до Північних штатів та Канади. 1858 року Джон Браун склав проект Конституції, що передбачав скасування рабства у США. Проект було відхилено. Зрозумівши, що його не почули, Браун разом зі своїми синами, друзями та прибічниками підняв повстання у штаті Вірджинія. Хоча сам Браун на той час був уже літнім чоловіком, однак він знайшов у собі сили не лише керувати повстанням, а й навіть проголосити вільну республіку в горах Аппалачах, де білі й чорні жили б у мирі та злагоді. Браун очікував, що негри-раби підтримають його виступ по всій країні. Однак нещасні, затуркані раби, більшість яких були неграмотні, побоювалися жорстоких розправ з боку рабовласників. Деякі навіть не мислили собі іншої долі – вони народилися в рабстві і нічого не знали про вільне життя. Між тим проти повстанців Брауна було кинуто урядові війська. І хоча Браун як колишній військовий зумів організувати оборону своїх позицій, все ж у вирішальній битві повстанський загін було розгромлено. Браун та шестеро вцілілих повстанців відступили і укрилися в сараї біля паровозного депо. Навколо них зімкнулося кільце урядових військ. Лідера повстанців було поранено, не вистачало боєприпасів для оборони. Після того, як солдати пригрозили підпалити сарай, повстанці здалися. Почався суд. Джон Браун на той час настільки заслаб, що до зали суду його внесли на ношах. Однак він не розгубив свого бойового запалу, і виступ керівника повстанців на суді був сповнений полум’яної мужності. Про подвиг Джона Брауна дізналася вся країна. Брауна та шістьох інших повстанців суд відправив на шибеницю, однак це лише заохотило американців на боротьбу із рабством. Під час Громадянської війни солдати Півночі співали: «Джон Браун ліпшим нашим приятелем був – його дух вітає поміж нас». 1865 року мрія Брауна збулася – президент США Авраам Лінкольн скасував рабство назавжди. Вчорашні чорні раби стали вільними громадянами, в усьому рівними із білими. Сам Лінкольн згадував, що на цей рішучий крок його надихнув подвиг Джона Брауна.

1901 – американець Кінг Жилетт винайшов безпечну бритву
Борода тривалий час вважалася чоловічою окрасою та символом приналежності до сильної статі. Та хутчіш, ніж погода, міняється мода – і в Греції та Римі виникла традиція гоління. Замість борід, що тепер почали вважатися ознакою варварів-германців, в моду увійшли гладенькі щоки та підборіддя. Більше того, в Римі перше гоління відзначалося як свято – це означало, що віднині юнак перетворювався на мужчину і ступав у дорослий світ. Звісно, новий еталон чоловічої краси вимагав відповідного інструментарію. Перші бритви робилися з міді та бронзи. В Середні віки м’яку бронзу змінило суворе залізо. Однак протягом бурхливої доби середньовіччя канони чоловічої краси не раз мінялися, причому їхніми фундаторами були не музиканти та кіноактори, а правлячи монархи. Слідом за своїми правителями придворні то вірнопіддано відпускали густі бороди, то шкрябали підборіддя до дзеркального блиску. Із відходом середньовіччя у минуле за чоловіками закріпився припис видаляти з обличчя рослинність. Більше від усіх цьому раділи цирульники – стабільна клієнтура їм була забезпечена. Майстри перукарської справи орудували спеціальною бритвою, приєднаною гвинтом до руків’я, яке виготовлялося з рогу, дерева, слонячої кістки чи панцира черепахи. Такі бритви оздоблювалися перламутром та коштовностями. Все це було прекрасно, але не надто зручно, бо лезо бритви швидко тупилося. Аби уникнути цієї незручності, перукарі понад століття намагалися знайти вихід. Революція в голінні була здійснена завдяки винаходу мешканця США Кінга Жилетта. Він придумав загострити лезо бритви з обох боків та закріпити його в спеціальному утримувачі, до якого приєднувалася ручка. Коли лезо затуплювалося – його просто можна було змінити на нове, гостре. Над цим геніальним винаходом Жилетт пропрацював 5 років, залізши у борги так глибоко, як тільки міг. На позичені гроші він організував фірму з виробництва нових бритв, які прозвали «безпечними». Але – о жах! – 1903 року серед королівських родин, а відповідно і їхніх підданих знову поширилася мода на бороди! Хтось інший опустив би руки, нарікаючи на долю, але не такий був містер Жилетт. В усіх газетах з’явилася реклама, що пропонувала купувати бритви Жилетта для підрівнювання вусів та бороди! І справа зрушила з місця. Безпечні бритви купувалися тисячами. Але остаточно бритва конструкції Жилетта перемогла під час І світової війни. Оскільки на фронті ніхто борід не носив, відповідно виникла потреба у великій кількості бритв. Протягом війни фірма Жилетта продала понад мільйон бритв та 120 мільйонів лез! По війні солдати принесли додому фронтову звичку голитися самостійно. Це означало одне – винахід Жилетта знову був затребуваний. Тривалий час безпечна бритва Жилетта одноосібно панувала у справі гоління, і навіть поява електробритв хоч і змусила безпечну бритву трохи потіснитися, але так і не витіснила остаточно.

2 грудня свої іменини святкують Денис та Федір

Не забудьте привітати !

Визначні події в історії 1 грудня

1863 – футболістам заборонено під час гри брати м’яч до рук
Найпопулярніша у світі спортивна – футбол – проходить через усе хлопчаче життя. Спершу хлопчики ганяють м’яча у дворі, а потім, вирісши, вивчивши відповідно лексику («Суддю на мило!», «Воротар – дірка!» тощо) вчащають на футбольні матчі. І, певно, сьогоднішні фанати, розфарбовані і закутані у шарфи, були б здивовані, коли б дізналися, що їхня улюблена гра виникла ще у ІІІ столітті до н.е.! Вперше гра в «копаний м’яч» (так звали цю гру в Україні в давнину) з’явилася в Китаї. Називалася вона «Цзу Чу» і полягала в тому, що гравці мали весь час утримувати м’яч у повітрі, не дозволяючи йому торкнутися землі. В Англії – батьківщині футболу – гра в м’яч поширилися у VIII столітті. В XIV столітті мер Лондона навіть заборонив грати в м’яча у межах міста, оскільки ці ігри супроводжували галас і ревище (так само як і в наші дні). До того ж старовинний футбол був значно брутальнішим за сучасний – дозволялося штовхати суперників, підставляти ногу, збивати, копати по ногах – тобто робити те, за що сьогодні на полі загрожує жовта картка. Однак до ХІХ століття єдиних правил футболу не існувало, кожен футбольний гурт грав за власними правилами. Більше того, в цей час футболісти зіткнулися із несподіваною конкуренцією. 1823 р. школяр Вільям Вебб-Елліс з міста Регбі під час гри у футбол взяв м’яча до рук і побіг із ним. Цей випадок започаткував новий вид спорту – регбі. Футболісти мусили виробити єдині правила гри. Восени 1863 року гравці перших футбольних команд провели зустріч, що ознаменувала народження Футбольної асоціації. Одним з перших рішень асоціації була заборона для гравців брати м’яч руками. Таким чином футбол відділилися від регбі і зажив самостійним життям. І яким життям!

1955 – в США ув’язнено Розу Паркс за протест проти расизму
«Віра гори верне» – кажуть. Віра стала тією зброєю, якою чорношкіре населення США виборювало свої права. Ще в середині ХІХ століття президент Авраам Лінкольн скасував рабство, і негри отримали свободу. Однак рабство можна скасувати, а от столітні забобони щодо негрів – ні. В південних штатах США негрів нерідко піддавали насмішкам, кпинам, а то й відвертим образам. Більше того, існувало спеціальне законодавство – сегрегація – що забороняло неграм вчитися та працювати разом із білими. Існувало заклади, куди можна було заходити лише білим, а в громадському транспорті чорні мусили поступатися місцем білим. Але негри не обізлилися і не відповіли насильством на цю несправедливість. Їхнім духовним лідером був священик Мартін Лютер Кінг, який переконував своїх чорношкірих побратимів, що справжньої рівності можна досягти лише ненасильницьким шляхом – завдяки любові та миру. Йшов перший день зими. Молода швачка Роза Паркс їхала автобусом на роботу. Зненацька до салону увійшов білий чоловік. Якщо білий стоїть – негри не мають права сидіти. Але Роза Паркс відмовилася встати і поступитися місцем білому панові. Це було нечувано і небачено – чорна жінка не дає місця білому! Негайно викликали поліцію, яка заарештувала «бунтарку». Роза Паркс просто з автобусного сидіння пересіла на лаву підсудних. Негритянська громадськість була обурена. Мартін Лютер Кінг закликав бойкотувати автобуси. Люди рано виходили з дому і пішки йшли на роботу. Бойкот транспорту тривав більше року, протягом якого до бойкоту долучилися і білі, які були проти расизму. В результаті суд скасував несправедливі закони сегрегації, а Роза Паркс вийшла на волю. Негри отримали перемогу – без жодного пострілу, без жодного вбивства!

1 грудня свої іменини святкують Микола та Роман

Не забудьте привітати!

Розвиток звязного мовлення 3 клас урок "Твір – міркування«У моєї мами золоті руки»"

Тема. Твір – міркування«У моєї мами золоті руки»

Мета: узагальнити знання учнів про текст, вчити розрізняти типи текстів; фомувати вміння та навички школярів складати твори-міркування; вчити добирати переконливі докази, аналізувати, робити висновки; збагачувати словник учнів; виховувати повагу і любов до матері.

Обладнання: таблиця "Будова тексту-міркування", фотографії мам, записи пісень про мам,таблиці.

Хід уроку

1. Організація класу

2. Актуалізація опорних знань

2.1. Бесіда

— Що таке текст?

— Які типи текстів знаєте?

—Яке питання можна поставити до тексту-розповіді, тексту-опису, текс­ту-міркування?

2.2. Порівняння різних типів текстів

Текст - розповідь

Ми збирали в лісі гриби. Було тихо. Раптом подув прохолод­ний вітер. Кучеряві берізки затріпотіли вітами. Хмари почали затя­гувати небо.Птахи поховалися у гнізда.

Текст - опис

На узліссі виросла кучерява берізка. Стовбур у неї прямий, стрункий. Він біліє, наче сніг. В різні боки розкидала красуня свої зелені коси.

Текст - міркування

1. Зачин (твердження, запитання для доведення)	Ліс — наше багатство.
2. Основна частина (доведення, наведення доказів)	Він дає нам деревину, ягоди, гриби, очищує повітря.
3. Заключна частина (висновки, узагальнення)	Берегти ліс — значить берегти країну.

Міркування — це таке зв'язне висловлювання, в якому для доведення якогось твердження використовуються судження, приклади, зіставлення, що приводять до нових суджень — висновків.

— З яких частин складається текст-міркування?

3. Оголошення теми і мети уроку

—На сьогоднішньому уроці ми будемо складати текст–міркування, закріпимо знання про будову тексту.

4. Робота з мовним матеріалом

4.1. Вірш

Хто найбільше із усіх

Любить нас, дітей малих?

Хто про нас найбільше дбає,

Хто нас щиро доглядає,

Хто, скажи мені, мій брате?

                                       Мати

Хто готує їсти нам,

Хто не раз не їсть і сам,

Хто нас чеше і вмиває,

В чисте плаття зодягає,

Хто із вас це буде знати?

                                      Мати

Хто, як щось у вас болить,

Цілу ніченьку не спить?

Хто найкращу казку скаже,

Як дитина спати ляже?

Хто співає їй злегенька?

                            Ненька!

Мама! Мати! Матуся! Скільки тепла і ласки таїть це магічне слово!Це перше слово, яке вимовляє дитина. В хвилини ра­дості й печалі пташкою надій злітає з наших вуст, гамує біль.

Мати! Вона, як дивна музика, хвиля за хвилею змиває з душі тугу і втому.

Немає в світі ріднішої людини, ніж мама. Вона для нас усе: і сонечко лагідне, і дощик журливий, і квітка весняна.

Мама! Слово коротке, але таке дороге, таке ніжне, рідне, тепле.

4.2. Прислів’я про маму

- Зі слів складіть прислів’я і прочитайте:

тепло, біля, добре, на, матері, сонці, а

(На сонці тепло, а біля матері добре).

- Хто знає ще прислів’я про маму?

Нема такого краму, щоб купити маму.

Нема у світі цвіту цвітнішого над маківочки, нема ж і ріднішого над матночки.

Материн гнів, як весняний сніг: рясно впаде, та скоро розтане.

Мати одною рукою б'є, а другою гладить.

Дитина плаче, а матері боляче.

У дитини заболить пальчик, а в матері — серце.

Добре й неньці, як дитина в славі.

Який кущ, така й малинка, яка мати, така й дитинка.

Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько.

4.3. Загадка

У двох матерів по п'ятеро синів.

          (Руки і пальці)

- Ми сьогодні будемо говорити про мамині руки.

4.4. Слово вчителя.

Жодної хвильки не знають відпо­чинку материні руки, завжди знаходять робо­ту. Не має такого, чого б во­ни не вміли! Начебто весь світ постій­но потребує уваги й роботи матери­них рук. І завжди вони чимось пахнуть: чи свіжо­випраною й щойно випрасуваною білизною, або пшеничним борошном і гарячим хлібом, а то кропом і пет­рушкою, або яблуками, грушками і медом у Спасівку, а то просто вітряним осіннім полем, або першими весняними бруньками.

4.5. Вірші про мамині руки

- Хто знає вірші про мамині руки?

Мамині руки

Підняли мене з колиски

Ніжні руки мами,

Берегли від горя-лиха

Днями і ночами.

Вчили на землі стояти

І ходити вчили,

А коли бувала важко —

Додавали сили.

Працьовиті та невтомні,

Ласкою зігріті, —

Руки мамині для мене

Найсвятіші в світі.(С. Жупанин)

 Ніжні мамині руки

 Пахнуть сонцем і хлібом.

 Ніжні мамині руки

 Пестять коси мої.

 І кудись відлітають

 Всі незгоди і болі,

 І я вмить забуваю

 Всі тривоги й жалі.

 Твої руки невтомні

 Осінь зморшками вкрила,

 І на коси упала,

Ніби сніг, сивина.

Ти ростила нас, вчила

Доброти і любові,

 І теплом зігрівала

 Щедра ніжність твоя.

 Чи є в світі що світліше,

 Як мамині очі,

 Що все зорять за дітками

 Вдень і серед ночі?

 Чи є в світі що миліше,

 Як мамині руки,

 Що працюють для дитини

 Щиро без примуси?

 Чи є в світі що щиріше,

 Як серденько мами,

 Яке б’єтьсядля дитини,

 Днями і ночами,

 Чи є в світі що дорожче,

 Як мама кохана,

 Що трудиться для дитини

 До ночі від ранку?

 Мамині руки – щедрі, робочі –

 Втоми не знають з ранку до ночі.

 Вранці, коли ще усі спочивають,

 Сонце, напевно, вони піднімають.

 Мамині руки – ніжні і мілі –

 Воду ранкову з криниці носили.

 Діти плескались, діти вмивались,

 Сонцю і матері щиро всміхались.

4.6. Робота в групах

1 група. Як інакше можна назвати маму?

Мама - …(мати, мамуня, мамуся, мамця, мамочка, мамонька, матінка, матіночка, матуся, матусенька, ненька, неня, ненечка...)

2 група. Дібрати прикметники.

Мама (яка?) —…(мила, добра, любляча, єдина, весела, рідна, працьовита, ласкава, дбайлива, ніжна, правдива, серйозна, спокійна, привітна, лагідна, щедра, щаслива).

3 група. Дібрати дієслова.

Мама (що робить?) — …(купає, любить, пестить, піклується, турбується, жаліє, втішає, розуміє, вислухає, порадить).

4 група. Дібрати прикметники.

Руки (які?) —… (ніжні, працьовиті, турботливі, роботящі, милі, щедрі, найсвятіші, наймиліші, невтомні).

Фізкультхвилинка

Раз! Два! Всі присіли,

Потім вгору підлетіли.

Три! Чотири! Нахилились,

Із струмочка гарно вмились.

П'ять! Шість! Всі веселі

Крутимось на каруселі.

Сім! Вісім! В поїзд сіли.

Ніжками затупотіли.

Дев'ять! Десять! Відпочили

І за парти тихо сіли.

5. Складання тексту – міркування «У моєї мами золоті руки»

- Давайте спробуємо скласти текст – міркування про мамині руки.

Зберемо воєдино всі наші вражен­ня і спробуємо створити щось надзвичайне. Це буде наш подарунок матерям.

6. Зразки творів

Цілую руки матері моєї

У моєї мами найніжніші, найдобріші, найласкавіші руки. Їх по праву можна називати золотими.

Мамині руки з раннього дитинства піклуються про мене. Мама своїми руками няньчила і пестила свого синочка. Ними вона пожурить і приголубить, допоможе і підтримає. Скільки роботи випало на їх долю! Треба попрати, у квартирі прибрати, на городі посапати, зошити перевірити, конспекти написати, а якщо треба, і цвяха забити. Моя матуся вміє дуже смачно готувати. Вона шиє і в’яже мені гарні речі, які зберігають тепло її рук. Нехай вони завжди натруджені, та для мене вони найкращі в світі: милі, ніжні, добрі і ласкаві.

Я ніколи не забуду теплих маминих рук і через все життя пронесу любов і повагу до мами.

...Я їх приголублю, зігрію

І в хугу, і в зливу лиху...

Признатися, мамо не смію,

Що я перед ними в боргу.

Частішають серденька стуки

Сьогодні тривожні й журні -

Цілую я мамині руки

До болю так рідні мені.(Леонід Чечель)

Мамині руки

Багато вже написано про руки людини. Вони бувають різні: трудолюбиві і ледачі, ніжні і жорсткі. Та мамині особливі.

У кожної людини є матуся. А мені так хочеться сказати про свою неньку найкращі слова. Я в ній люблю все: карі очі, каштанове волосся, мелодійний голос. Але найкращі в неї руки. Вони такі лагідні і ніжні, як весняні квіти. Рученьки не знають спочинку ні вдень, ні вночі. Коли я була маленька, ненька колисала мене на своїх руках, водила мене, коли робила свої перші кроки.

Зі своїми радощами і невдачами йду до матінки. Ніби ластівка розправляє крила, так мама розкриває свої руки для обіймів. А вони такі теплі і добрі! І мені стає радісно на душі. Ранком, коли я іду до школи, матуся приголубить мене. А коли моя матуся готує обіди, я завжди думаю, які у неї золоті руки. Вони все вміють робити. Матусині пиріжки - найсмачніші.

Мені здається, що з її рук я п'ю любов, добро і ласку.

7.Написання учнями творів

8.Перевірка написаного

Зачитування кращих творів.

9. Підсумок уроку

– Що вам найбільше сподобалось на уроці?

– Назвіть прикметники, якими можна описати руки ваших мам?