1863 – футболістам заборонено під час гри брати м’яч до рук
Найпопулярніша у світі спортивна – футбол – проходить через усе хлопчаче життя. Спершу хлопчики ганяють м’яча у дворі, а потім, вирісши, вивчивши відповідно лексику («Суддю на мило!», «Воротар – дірка!» тощо) вчащають на футбольні матчі. І, певно, сьогоднішні фанати, розфарбовані і закутані у шарфи, були б здивовані, коли б дізналися, що їхня улюблена гра виникла ще у ІІІ столітті до н.е.! Вперше гра в «копаний м’яч» (так звали цю гру в Україні в давнину) з’явилася в Китаї. Називалася вона «Цзу Чу» і полягала в тому, що гравці мали весь час утримувати м’яч у повітрі, не дозволяючи йому торкнутися землі. В Англії – батьківщині футболу – гра в м’яч поширилися у VIII столітті. В XIV столітті мер Лондона навіть заборонив грати в м’яча у межах міста, оскільки ці ігри супроводжували галас і ревище (так само як і в наші дні). До того ж старовинний футбол був значно брутальнішим за сучасний – дозволялося штовхати суперників, підставляти ногу, збивати, копати по ногах – тобто робити те, за що сьогодні на полі загрожує жовта картка. Однак до ХІХ століття єдиних правил футболу не існувало, кожен футбольний гурт грав за власними правилами. Більше того, в цей час футболісти зіткнулися із несподіваною конкуренцією. 1823 р. школяр Вільям Вебб-Елліс з міста Регбі під час гри у футбол взяв м’яча до рук і побіг із ним. Цей випадок започаткував новий вид спорту – регбі. Футболісти мусили виробити єдині правила гри. Восени 1863 року гравці перших футбольних команд провели зустріч, що ознаменувала народження Футбольної асоціації. Одним з перших рішень асоціації була заборона для гравців брати м’яч руками. Таким чином футбол відділилися від регбі і зажив самостійним життям. І яким життям!
1955 – в США ув’язнено Розу Паркс за протест проти расизму
«Віра гори верне» – кажуть. Віра стала тією зброєю, якою чорношкіре населення США виборювало свої права. Ще в середині ХІХ століття президент Авраам Лінкольн скасував рабство, і негри отримали свободу. Однак рабство можна скасувати, а от столітні забобони щодо негрів – ні. В південних штатах США негрів нерідко піддавали насмішкам, кпинам, а то й відвертим образам. Більше того, існувало спеціальне законодавство – сегрегація – що забороняло неграм вчитися та працювати разом із білими. Існувало заклади, куди можна було заходити лише білим, а в громадському транспорті чорні мусили поступатися місцем білим. Але негри не обізлилися і не відповіли насильством на цю несправедливість. Їхнім духовним лідером був священик Мартін Лютер Кінг, який переконував своїх чорношкірих побратимів, що справжньої рівності можна досягти лише ненасильницьким шляхом – завдяки любові та миру. Йшов перший день зими. Молода швачка Роза Паркс їхала автобусом на роботу. Зненацька до салону увійшов білий чоловік. Якщо білий стоїть – негри не мають права сидіти. Але Роза Паркс відмовилася встати і поступитися місцем білому панові. Це було нечувано і небачено – чорна жінка не дає місця білому! Негайно викликали поліцію, яка заарештувала «бунтарку». Роза Паркс просто з автобусного сидіння пересіла на лаву підсудних. Негритянська громадськість була обурена. Мартін Лютер Кінг закликав бойкотувати автобуси. Люди рано виходили з дому і пішки йшли на роботу. Бойкот транспорту тривав більше року, протягом якого до бойкоту долучилися і білі, які були проти расизму. В результаті суд скасував несправедливі закони сегрегації, а Роза Паркс вийшла на волю. Негри отримали перемогу – без жодного пострілу, без жодного вбивства!
Найпопулярніша у світі спортивна – футбол – проходить через усе хлопчаче життя. Спершу хлопчики ганяють м’яча у дворі, а потім, вирісши, вивчивши відповідно лексику («Суддю на мило!», «Воротар – дірка!» тощо) вчащають на футбольні матчі. І, певно, сьогоднішні фанати, розфарбовані і закутані у шарфи, були б здивовані, коли б дізналися, що їхня улюблена гра виникла ще у ІІІ столітті до н.е.! Вперше гра в «копаний м’яч» (так звали цю гру в Україні в давнину) з’явилася в Китаї. Називалася вона «Цзу Чу» і полягала в тому, що гравці мали весь час утримувати м’яч у повітрі, не дозволяючи йому торкнутися землі. В Англії – батьківщині футболу – гра в м’яч поширилися у VIII столітті. В XIV столітті мер Лондона навіть заборонив грати в м’яча у межах міста, оскільки ці ігри супроводжували галас і ревище (так само як і в наші дні). До того ж старовинний футбол був значно брутальнішим за сучасний – дозволялося штовхати суперників, підставляти ногу, збивати, копати по ногах – тобто робити те, за що сьогодні на полі загрожує жовта картка. Однак до ХІХ століття єдиних правил футболу не існувало, кожен футбольний гурт грав за власними правилами. Більше того, в цей час футболісти зіткнулися із несподіваною конкуренцією. 1823 р. школяр Вільям Вебб-Елліс з міста Регбі під час гри у футбол взяв м’яча до рук і побіг із ним. Цей випадок започаткував новий вид спорту – регбі. Футболісти мусили виробити єдині правила гри. Восени 1863 року гравці перших футбольних команд провели зустріч, що ознаменувала народження Футбольної асоціації. Одним з перших рішень асоціації була заборона для гравців брати м’яч руками. Таким чином футбол відділилися від регбі і зажив самостійним життям. І яким життям!
1955 – в США ув’язнено Розу Паркс за протест проти расизму
«Віра гори верне» – кажуть. Віра стала тією зброєю, якою чорношкіре населення США виборювало свої права. Ще в середині ХІХ століття президент Авраам Лінкольн скасував рабство, і негри отримали свободу. Однак рабство можна скасувати, а от столітні забобони щодо негрів – ні. В південних штатах США негрів нерідко піддавали насмішкам, кпинам, а то й відвертим образам. Більше того, існувало спеціальне законодавство – сегрегація – що забороняло неграм вчитися та працювати разом із білими. Існувало заклади, куди можна було заходити лише білим, а в громадському транспорті чорні мусили поступатися місцем білим. Але негри не обізлилися і не відповіли насильством на цю несправедливість. Їхнім духовним лідером був священик Мартін Лютер Кінг, який переконував своїх чорношкірих побратимів, що справжньої рівності можна досягти лише ненасильницьким шляхом – завдяки любові та миру. Йшов перший день зими. Молода швачка Роза Паркс їхала автобусом на роботу. Зненацька до салону увійшов білий чоловік. Якщо білий стоїть – негри не мають права сидіти. Але Роза Паркс відмовилася встати і поступитися місцем білому панові. Це було нечувано і небачено – чорна жінка не дає місця білому! Негайно викликали поліцію, яка заарештувала «бунтарку». Роза Паркс просто з автобусного сидіння пересіла на лаву підсудних. Негритянська громадськість була обурена. Мартін Лютер Кінг закликав бойкотувати автобуси. Люди рано виходили з дому і пішки йшли на роботу. Бойкот транспорту тривав більше року, протягом якого до бойкоту долучилися і білі, які були проти расизму. В результаті суд скасував несправедливі закони сегрегації, а Роза Паркс вийшла на волю. Негри отримали перемогу – без жодного пострілу, без жодного вбивства!
1 грудня свої іменини святкують Микола та Роман
Не забудьте привітати!
Немає коментарів:
Дописати коментар