1586 – англієць Томас Герріот завіз до Європи картоплю
Сидів собі козак, чистив картоплю на куліш. Сидів, сидів Глип – з-за куща татарин вилазить. Що робити? А татарин вже витягає лука, вже готується стрілу пустити. Схопив козак картоплину, розмахнувся – та як швиргоне! А татарин лише – беркиць! – та й ноги простяг. Могло таке бути? Авжеж ні. Адже картопля з’явилася в Україні лише у XVIII столітті. Аж дивно – цей овоч, який називають «другим хлібом» – насправді заморський гість. Батьківщина картоплі – Північна Америка. З цього континенту, відкритого європейцями в кінці XV століття, в Європи ринули потоком нововідкриті продукти – картопля, томати, кукурудза, кава… Так-так, це все завезено до нас з Америки. Деякі продукти навіть зберегли свої назви: томат – індіанського «томатль», шоколад – від «чоколатль». Перший мішок картоплі до Європи надіслав англійський мореплавець Томас Герріот. Однак що робити з цим загадковим овочем – ніхто не знав. Селяни спробували вирощувати її і їсти зелені клубні, але вони виявилися надто гіркими. Заможні люди вирощували картоплю у своїх садках, милуючись її білими та бузковими квітками. Деякі держави навіть намагалися змусити селян вирощувати картоплю в наказовому порядку, а селяни навіть повставали проти цього. «Картопляні бунти» нерідко заохочувалися церквою, що оголосила картоплю «диявольським плодом». Так би й не довелося людям спізнати божественного смаку смаженої картопельки, якби не постійні війни в Європі, що несли із собою голод. Правду кажуть: не було щастя, так нещастя допомогло. Селяни раптово виявили, що картопля швидко проростає, і що нею цілком можна прогодуватися. І пішла картопля по світу, завойовуючи все нові землі в Європі, і згодом дійшла до України. Аж дивно, яку подорож здійснила проста картоплинка аби влягтися підсмаженими скибочками поруч з українським борщем та салом!
1967 – проведена перша у світі пересадка серця
Ще нещодавно фраза «віддати комусь своє серце» не сприймалася буквально. Однак серед тих див, які створила наука у ХХ столітті, є і обмін серцями, або по науковому кажучи – трансплантація серця. Вперше це сталося 1967 року в Південно-Африканській республіці. В Кейптауні, столиці ПАР, жив і працював професор Крістіан Барнард, який давно працював над проблемою пересадки органів. Ще 1958 року Барнард провів операцію, пересадивши собаче серце. Однак пересадити людське серце професор довгий час не наважувався – надто вже ризикованою була ця операція. Нагода провести пересадку людського серця трапилася 1967 року. Молода жінка потрапила в автокатастрофу, і в лікаря з’явилася можливість пересадити її серце 53-річному пацієнту Льюїсу Вашканському, що страждав від серцевої хвороби. 3 грудня 1967 року вперше в світі серце однієї людини було вживлено іншій. Професор дуже переймався самопочуттям свого пацієнта. Через це він приписав йому багато ліків, аби чужий орган швидше приживався в організмі. На жаль, через таку велику кількість ліків організм відучився самостійно боротися із хворобами, і через 18 днів Вашканський помер від запалення легень. Можна сказати, він поклав своє життя на вівтар науки – завдяки йому сьогодні в усьому світі здійснюють трансплантації серця та інших донорських органів, рятуючи життя тисячам людей.
1722 – народився український філософ Григорій Сковорода
Кусень хліба в торбині, палиця у руці – і гайда у мандри! Таким був життєвий шлях філософа мандрівника Григорія Сковороди. Цей чоловік отримав освіту, на той дуже престижну – закінчив Києво- Могилянський колегіум, однак відмовився від чинів та посад. І все задля того, аби пізнати життя – лише в мандрах, лише поруч із простим людям можна збагнути ту одвічну світову таємницю, яке людство називає життям. Філософ завжди жив дуже скромно. «Мені потрібна лише добра шуба, аби я не змерз узимку», – всміхався філософ. Все потрібне людині дарує природа, решта – зайве. «Дякую Богові, що зробив потрібне нетрудним, а трудне – непотрібним», – казав філософ. Адже такі речі, як повітря, сонячне світло, сон, воля, радість даються нам задарма. До схилу віку Сковорода мандрував Україною, пишучи вірші, занотовуючи свої філософські роздуми та граючи на сопілці. Так з’явилася на світ книжечка віршів «Сад божественних пісень» та шедеври філософської думки «Початкові двері до християнського доброчесного життя» і «Азбука світу». Сковороду в народі шанували як мудреця. Подейкували, ніби він має пророчий дар. І справді, одного дня філософ сказав: «Сьогодні я помру». Пішов у садок і викопав собі могилу, вмився, вдягнув чисту сорочку, ліг на лаву і… незабаром помер. Але мандрівки філософа після смерті не урвалися. Його слово досі мандрує Україною. Сковорода став духовним учителем для багатьох поколінь українських письменників – для Шевченка і Франка, для Тичини і Вінграновського, для Підпалого і Андруховича… Врешті філософ примандрував на Поділ, де й зупинився перед Києво-Могилянською академією, зі стін якої сам колись вийшов. Тепер дивиться Григорій Савич на академію суворо й ласкаво водночас, аби студенти добре вчилися й ставали розумними, як він.
Сидів собі козак, чистив картоплю на куліш. Сидів, сидів Глип – з-за куща татарин вилазить. Що робити? А татарин вже витягає лука, вже готується стрілу пустити. Схопив козак картоплину, розмахнувся – та як швиргоне! А татарин лише – беркиць! – та й ноги простяг. Могло таке бути? Авжеж ні. Адже картопля з’явилася в Україні лише у XVIII столітті. Аж дивно – цей овоч, який називають «другим хлібом» – насправді заморський гість. Батьківщина картоплі – Північна Америка. З цього континенту, відкритого європейцями в кінці XV століття, в Європи ринули потоком нововідкриті продукти – картопля, томати, кукурудза, кава… Так-так, це все завезено до нас з Америки. Деякі продукти навіть зберегли свої назви: томат – індіанського «томатль», шоколад – від «чоколатль». Перший мішок картоплі до Європи надіслав англійський мореплавець Томас Герріот. Однак що робити з цим загадковим овочем – ніхто не знав. Селяни спробували вирощувати її і їсти зелені клубні, але вони виявилися надто гіркими. Заможні люди вирощували картоплю у своїх садках, милуючись її білими та бузковими квітками. Деякі держави навіть намагалися змусити селян вирощувати картоплю в наказовому порядку, а селяни навіть повставали проти цього. «Картопляні бунти» нерідко заохочувалися церквою, що оголосила картоплю «диявольським плодом». Так би й не довелося людям спізнати божественного смаку смаженої картопельки, якби не постійні війни в Європі, що несли із собою голод. Правду кажуть: не було щастя, так нещастя допомогло. Селяни раптово виявили, що картопля швидко проростає, і що нею цілком можна прогодуватися. І пішла картопля по світу, завойовуючи все нові землі в Європі, і згодом дійшла до України. Аж дивно, яку подорож здійснила проста картоплинка аби влягтися підсмаженими скибочками поруч з українським борщем та салом!
1967 – проведена перша у світі пересадка серця
Ще нещодавно фраза «віддати комусь своє серце» не сприймалася буквально. Однак серед тих див, які створила наука у ХХ столітті, є і обмін серцями, або по науковому кажучи – трансплантація серця. Вперше це сталося 1967 року в Південно-Африканській республіці. В Кейптауні, столиці ПАР, жив і працював професор Крістіан Барнард, який давно працював над проблемою пересадки органів. Ще 1958 року Барнард провів операцію, пересадивши собаче серце. Однак пересадити людське серце професор довгий час не наважувався – надто вже ризикованою була ця операція. Нагода провести пересадку людського серця трапилася 1967 року. Молода жінка потрапила в автокатастрофу, і в лікаря з’явилася можливість пересадити її серце 53-річному пацієнту Льюїсу Вашканському, що страждав від серцевої хвороби. 3 грудня 1967 року вперше в світі серце однієї людини було вживлено іншій. Професор дуже переймався самопочуттям свого пацієнта. Через це він приписав йому багато ліків, аби чужий орган швидше приживався в організмі. На жаль, через таку велику кількість ліків організм відучився самостійно боротися із хворобами, і через 18 днів Вашканський помер від запалення легень. Можна сказати, він поклав своє життя на вівтар науки – завдяки йому сьогодні в усьому світі здійснюють трансплантації серця та інших донорських органів, рятуючи життя тисячам людей.
1722 – народився український філософ Григорій Сковорода
Кусень хліба в торбині, палиця у руці – і гайда у мандри! Таким був життєвий шлях філософа мандрівника Григорія Сковороди. Цей чоловік отримав освіту, на той дуже престижну – закінчив Києво- Могилянський колегіум, однак відмовився від чинів та посад. І все задля того, аби пізнати життя – лише в мандрах, лише поруч із простим людям можна збагнути ту одвічну світову таємницю, яке людство називає життям. Філософ завжди жив дуже скромно. «Мені потрібна лише добра шуба, аби я не змерз узимку», – всміхався філософ. Все потрібне людині дарує природа, решта – зайве. «Дякую Богові, що зробив потрібне нетрудним, а трудне – непотрібним», – казав філософ. Адже такі речі, як повітря, сонячне світло, сон, воля, радість даються нам задарма. До схилу віку Сковорода мандрував Україною, пишучи вірші, занотовуючи свої філософські роздуми та граючи на сопілці. Так з’явилася на світ книжечка віршів «Сад божественних пісень» та шедеври філософської думки «Початкові двері до християнського доброчесного життя» і «Азбука світу». Сковороду в народі шанували як мудреця. Подейкували, ніби він має пророчий дар. І справді, одного дня філософ сказав: «Сьогодні я помру». Пішов у садок і викопав собі могилу, вмився, вдягнув чисту сорочку, ліг на лаву і… незабаром помер. Але мандрівки філософа після смерті не урвалися. Його слово досі мандрує Україною. Сковорода став духовним учителем для багатьох поколінь українських письменників – для Шевченка і Франка, для Тичини і Вінграновського, для Підпалого і Андруховича… Врешті філософ примандрував на Поділ, де й зупинився перед Києво-Могилянською академією, зі стін якої сам колись вийшов. Тепер дивиться Григорій Савич на академію суворо й ласкаво водночас, аби студенти добре вчилися й ставали розумними, як він.
3 грудня свої іменини святкують Анатолій, Ганна та Григорій
Не забудьте привітати!
Немає коментарів:
Дописати коментар