1884 – американець Джордж Істман винайшов фотоплівку
Як зручно нам, людям ХХІ століття – взяв із собою фотоапарат, пофотографував, повернувся додому, скинув фотки на комп’ютер та виклав десь у соцмережах. А ще у не такому далекому ХХ столітті люди користувалися плівковими апаратами. Плівка мала обмежену кількість кадрів, тож після того, як усі кадри були використані, плівку проявляли і друкували фото. Звісно, ніякого «Ой, зітри цю фотку, вона погана» не могло й бути. Сама ж фотоплівка з’явилася в кінці ХІХ століття, однак таке явище як фотознімок було відоме значно раніше. Ще у 1820-і роки француз Жозеф Ньєпс сконструював спеціальну камеру, яка могла зберігати зображення. Світло, що потрапляло в камеру, відбивалося на поверхні скла і оброблялося асфальтовим лаком. Ці «асфальтові знімки», як назвав їх винахідник, стали першими відомими фотографіями. Винаходом Ньєпса швидко зацікавилися і почали вдосконалювати його. 1861 року створено фотоапарат із дзеркальним об’єктивом. Проте робити фотографії на склі було незручно – надто вже твердий і водночас крихкий матеріал. Вихід знайшов мешканець США Джордж Істман, який замінив скло папером. У фотоапарат його конструкції вставлялася котушка паперу, розрахована на 100 знімків. Однак фотолюбителі з насторогою поставилися до загадкової паперової стрічки. Тоді Істман вигадав хитрий хід – він розробив простий і дешевий тип фотоапарата, що продавався всього за 25 доларів. Хитрість полягала в тому, що всередині апарата була заряджена плівка. Коли кількість кадрів на плівці вичерпувалася – фотоапарат можна було підзарядити за 10 доларів. Завдяки цьому прийому спритний фотоділок за один лише 1888-й рік продав 13 тисяч фотоапаратів! Маленька фірма Джорджа Істмана перетворилася на велетенський концерн із всесвітньо відомою назвою «Kodak». Гаслом новоявленого фотомагната стало: «Ви натискаєте на кнопку – ми робимо все інше». Плівкові фотоапарати справили чималий вплив на життя у ХХ столітті – з’явилися альбоми для родинних фотографій, виникла традиція дарувати одне одному фото з підписом… Фірма «Кодак», народившись у ХІХ столітті, дожила до ХХІ-го – 2012 року найвідоміша фотокомпанія офіційно оголосила про своє закриття, фактично проживши всю епоху плівкових фотоапаратів від початку до кінця.
1925 – у Лондоні вийшла книга Алана Мілна «Вінні-Пух»
Цього ведмедика знають всі. Навіть ті, що не читали книжок і не дивилися мультиків, неодмінно бачили цього ведмедика, добродушного й буркотливого, схильного до пригод і витівок, як-от злетіти в небо на повітряній кульці, вдаючи хмаринку, чи вирушити на пошуки Північного полюсу, чи то навіть організувати полювання на самих слонопотамів! Звідки ж узявся цей химерний ведмідь? Все просто – у англійського письменника Алана Мілна був син Крістофер Робін, що дуже любив ведмедів. Раз на тиждень батько водив хлопчика до лондонського зоопарку, де з усіх звірів КрістоферуРобіну найбільше подобалася ведмедиця на ім’я Вінніпег. І коли Алан Мілн на День народження підніс синові іграшкового плюшевого ведмедика, щасливий Крістофер назвав його Вінні-Пух – на честь улюбленої ведмедиці. Дивлячись, як полюбив син свого нового плюшевого друга, Алан Мілн почав складати казки. В цих казках Вінні-Пух постає таким собі любителем меду і пригод, а також мандрівним поетом, що постійно вигадує на ходу всілякі пісеньки. У нього з’являються друзі: боязке порося П’ятачок, розумний Кролик, мудра Сова, веселун Тигра та інші мешканці чарівного лісу. Та як у житті, так і в казці найліпшим другом Пуха залишався Крістофер Робін. Який, до речі, ставши дорослим, встановив пам’ятник ведмедиці Вінніпег – своїй улюблениці дитячих років. Певно, ведмедиця заслужила його – адже саме вона дала ім’я найвідомішому в світі ведмедику! А тепер хай скаже за себе сам Вінні-Пух:
Різні на світі бувають дива,
Часом аж обертом йде голова.
Щойно я бачив: написано – РИС.
Вліво читаю – СИР об’явивсь!
Звідки той СИР і навіщо той РИС?
Спробуй у цьому ти сам розберись.
От я й кажу геть усім наперед:
Кращого в світі немає, як МЕД!
Як зручно нам, людям ХХІ століття – взяв із собою фотоапарат, пофотографував, повернувся додому, скинув фотки на комп’ютер та виклав десь у соцмережах. А ще у не такому далекому ХХ столітті люди користувалися плівковими апаратами. Плівка мала обмежену кількість кадрів, тож після того, як усі кадри були використані, плівку проявляли і друкували фото. Звісно, ніякого «Ой, зітри цю фотку, вона погана» не могло й бути. Сама ж фотоплівка з’явилася в кінці ХІХ століття, однак таке явище як фотознімок було відоме значно раніше. Ще у 1820-і роки француз Жозеф Ньєпс сконструював спеціальну камеру, яка могла зберігати зображення. Світло, що потрапляло в камеру, відбивалося на поверхні скла і оброблялося асфальтовим лаком. Ці «асфальтові знімки», як назвав їх винахідник, стали першими відомими фотографіями. Винаходом Ньєпса швидко зацікавилися і почали вдосконалювати його. 1861 року створено фотоапарат із дзеркальним об’єктивом. Проте робити фотографії на склі було незручно – надто вже твердий і водночас крихкий матеріал. Вихід знайшов мешканець США Джордж Істман, який замінив скло папером. У фотоапарат його конструкції вставлялася котушка паперу, розрахована на 100 знімків. Однак фотолюбителі з насторогою поставилися до загадкової паперової стрічки. Тоді Істман вигадав хитрий хід – він розробив простий і дешевий тип фотоапарата, що продавався всього за 25 доларів. Хитрість полягала в тому, що всередині апарата була заряджена плівка. Коли кількість кадрів на плівці вичерпувалася – фотоапарат можна було підзарядити за 10 доларів. Завдяки цьому прийому спритний фотоділок за один лише 1888-й рік продав 13 тисяч фотоапаратів! Маленька фірма Джорджа Істмана перетворилася на велетенський концерн із всесвітньо відомою назвою «Kodak». Гаслом новоявленого фотомагната стало: «Ви натискаєте на кнопку – ми робимо все інше». Плівкові фотоапарати справили чималий вплив на життя у ХХ столітті – з’явилися альбоми для родинних фотографій, виникла традиція дарувати одне одному фото з підписом… Фірма «Кодак», народившись у ХІХ столітті, дожила до ХХІ-го – 2012 року найвідоміша фотокомпанія офіційно оголосила про своє закриття, фактично проживши всю епоху плівкових фотоапаратів від початку до кінця.
1925 – у Лондоні вийшла книга Алана Мілна «Вінні-Пух»
Цього ведмедика знають всі. Навіть ті, що не читали книжок і не дивилися мультиків, неодмінно бачили цього ведмедика, добродушного й буркотливого, схильного до пригод і витівок, як-от злетіти в небо на повітряній кульці, вдаючи хмаринку, чи вирушити на пошуки Північного полюсу, чи то навіть організувати полювання на самих слонопотамів! Звідки ж узявся цей химерний ведмідь? Все просто – у англійського письменника Алана Мілна був син Крістофер Робін, що дуже любив ведмедів. Раз на тиждень батько водив хлопчика до лондонського зоопарку, де з усіх звірів КрістоферуРобіну найбільше подобалася ведмедиця на ім’я Вінніпег. І коли Алан Мілн на День народження підніс синові іграшкового плюшевого ведмедика, щасливий Крістофер назвав його Вінні-Пух – на честь улюбленої ведмедиці. Дивлячись, як полюбив син свого нового плюшевого друга, Алан Мілн почав складати казки. В цих казках Вінні-Пух постає таким собі любителем меду і пригод, а також мандрівним поетом, що постійно вигадує на ходу всілякі пісеньки. У нього з’являються друзі: боязке порося П’ятачок, розумний Кролик, мудра Сова, веселун Тигра та інші мешканці чарівного лісу. Та як у житті, так і в казці найліпшим другом Пуха залишався Крістофер Робін. Який, до речі, ставши дорослим, встановив пам’ятник ведмедиці Вінніпег – своїй улюблениці дитячих років. Певно, ведмедиця заслужила його – адже саме вона дала ім’я найвідомішому в світі ведмедику! А тепер хай скаже за себе сам Вінні-Пух:
Різні на світі бувають дива,
Часом аж обертом йде голова.
Щойно я бачив: написано – РИС.
Вліво читаю – СИР об’явивсь!
Звідки той СИР і навіщо той РИС?
Спробуй у цьому ти сам розберись.
От я й кажу геть усім наперед:
Кращого в світі немає, як МЕД!
14 жовтня свої іменини святкують Олександр, Віра та Роман
Не забудьте привітати!
Немає коментарів:
Дописати коментар