1855 – у США запатентовано сирену
Нерідко буває, що шукаючи одне, знаходиш інше: шукав золото – знайшов нафту, шукав Індію – відкрив Америку, шукав правду. Гаразд, не будемо про це. Так само і американець Джошуа Стоддард зі штату Масачусетс, ніколи не думав, що його винахід знайде таке несподіване застосування. Містер Стоддард задумав створити спеціальний автоматичний орган для церковної служби. На той час електрику ще тільки починали приручати, тому основним рушієм прогресу була парова енергія. Тож Стоддард виготовив 15 свистків та приладнав їх до парового котла. Під дією струменя пари свистки видавали звуки. Свій винахід романтичний інженер назвав «калліопа» за іменем античної музи співів (це ім’я означало «прекрасноголоса»). Але сам винахід категорично не погоджувався з таким іменем – він видавав гучні й пронизливі звуки, до того ж їхню гучність не можна було регулювати. Церква відмовилася від такого грубого, немилозвучного інструмента. Однак каллпіопа, що мала замінити собою церковні дзвони, знайшла несподіване застосування на кораблях. Її різкі звуки були дуже зручними для передачі сигналів між судами, оскільки вільно розкочувалися над водною поверхнею. Моряки дали калліопі нове ім’я – «сирена», на честь міфологічних істот, що зваблювали античних мандрівниках солодкими голосами. І хоча голос корабельного ревуна навряд чи міг вважатися солодким, проте новий винахід знайшов широке застосування – на флоті, в армії та в поліції.
1894 – у США продемонстрували «чарівний ліхтар» – прообраз кінопроектора
Багато хто любить малювати картинки на полях зошита, а потім швидко-швидко перегортати сторінки, змушуючи картинки рухатися. За таким принципом і робляться фільми. От тільки створити їх не так просто. Знаєте, скільки кадрів міняється за секунду? Двадцять чотири! А скільки кадрів вміщає 10-хвилинний фільм? Нічого собі – 14 400 кадрів! Зробити картинки рухливими, подарувати зображенню рух люди намагалися ще з античних часів. Однак лише розвиток техніки допоміг здійснити те, чого прагнули середньовічні маги й алхіміки. 1894 року у Нью-Йорку (США) був продемонстрований прилад, що творив дива. Його так і називали – «чарівний ліхтар». Він умів показувати «живі», тобто рухливі картинки. Цього ефекту було досягнуто наступним чином: всередині ліхтаря містилися фотозображення, нанесені на скляні пластини. Оберталися вони, щоправда, повільніше, ніж сучасна кіноплівка – зі швидкістю всього лише 5 кадрів за секунду, але глядачам здавалося, що зображення, які проектувалися на білу стіну, рухалися! Було продемонстровано фільм «Міс Джеррі» – можливо, перший в історії фільм.
Нерідко буває, що шукаючи одне, знаходиш інше: шукав золото – знайшов нафту, шукав Індію – відкрив Америку, шукав правду. Гаразд, не будемо про це. Так само і американець Джошуа Стоддард зі штату Масачусетс, ніколи не думав, що його винахід знайде таке несподіване застосування. Містер Стоддард задумав створити спеціальний автоматичний орган для церковної служби. На той час електрику ще тільки починали приручати, тому основним рушієм прогресу була парова енергія. Тож Стоддард виготовив 15 свистків та приладнав їх до парового котла. Під дією струменя пари свистки видавали звуки. Свій винахід романтичний інженер назвав «калліопа» за іменем античної музи співів (це ім’я означало «прекрасноголоса»). Але сам винахід категорично не погоджувався з таким іменем – він видавав гучні й пронизливі звуки, до того ж їхню гучність не можна було регулювати. Церква відмовилася від такого грубого, немилозвучного інструмента. Однак каллпіопа, що мала замінити собою церковні дзвони, знайшла несподіване застосування на кораблях. Її різкі звуки були дуже зручними для передачі сигналів між судами, оскільки вільно розкочувалися над водною поверхнею. Моряки дали калліопі нове ім’я – «сирена», на честь міфологічних істот, що зваблювали античних мандрівниках солодкими голосами. І хоча голос корабельного ревуна навряд чи міг вважатися солодким, проте новий винахід знайшов широке застосування – на флоті, в армії та в поліції.
1894 – у США продемонстрували «чарівний ліхтар» – прообраз кінопроектора
Багато хто любить малювати картинки на полях зошита, а потім швидко-швидко перегортати сторінки, змушуючи картинки рухатися. За таким принципом і робляться фільми. От тільки створити їх не так просто. Знаєте, скільки кадрів міняється за секунду? Двадцять чотири! А скільки кадрів вміщає 10-хвилинний фільм? Нічого собі – 14 400 кадрів! Зробити картинки рухливими, подарувати зображенню рух люди намагалися ще з античних часів. Однак лише розвиток техніки допоміг здійснити те, чого прагнули середньовічні маги й алхіміки. 1894 року у Нью-Йорку (США) був продемонстрований прилад, що творив дива. Його так і називали – «чарівний ліхтар». Він умів показувати «живі», тобто рухливі картинки. Цього ефекту було досягнуто наступним чином: всередині ліхтаря містилися фотозображення, нанесені на скляні пластини. Оберталися вони, щоправда, повільніше, ніж сучасна кіноплівка – зі швидкістю всього лише 5 кадрів за секунду, але глядачам здавалося, що зображення, які проектувалися на білу стіну, рухалися! Було продемонстровано фільм «Міс Джеррі» – можливо, перший в історії фільм.
9 жовтня свої іменини святкує Іван
Не забудьте привітати!
Немає коментарів:
Дописати коментар