1906 –в Лондоні винайдено новий спосіб завивки волосся – перманент
Краса вимагає жертв – в цьому пересвідчилися жінки на власному
досвіді. В усі часи й епохи жінки прагнули бути привабливими, носити
розкішні зачіски. Ще у Давній Греції модниці використовували для
завивки волосся дерев’яні, металеві чи гіпсові палички. Однак подібна
завивка трималася вкрай недовго – близько години, тож зачесані дами
мали бути дуже обережними. З часом виявилося, що якщо волосся нагрівати – завивка триматиметься довше. Волосся накручували металевими прутами або спеціальними щипцями, які перед тим гріли на
вогні. Створення зачіски займало багато часу і було не надто приємною
процедурою. І тоді на допомогу любителькам вишуканих зачісок прийшла наука. 1906 року лондонський перукар Карл Людвіг Неслер продемонстрував свій прогресивний винахід – хімічну завивку-перманент. Для завивки волосся він вперше використав бігуді. Тоді це були не легкі пластмасові штучки, а досить громіздкі трубки, що важили більше кілограма. На них наносився у спеціальний хімічний розчин, що допомагав зберегти завивку. Однак для цього треба було ходити з такими бігуді не менше шести годин! Проте жіноче бажання бути красивими перемогло, а після того, як американська танцівниця Ірен Кастл з’явилася на людях із хімічною завивкою – всі жінки почали атакувати перукарні, вимагаючи зробити собі таку ж зачіску.
1945 – в США запатентовано мікрохвильову піч
Сучасна мікрохвильова піч мало чим нагадує своїх велетенських «праматерів», що займали собою півкімнати. Втім, перші «мікрохвильовки» також були чималенькі, мало сході на компактні зручні контейнери, що мирно уживаються з іншим кухонним начинням. У народженні мікрохвильової печі вирішальну роль зіграв, як водиться, випадок. Якось американець Персі Спенсер, що працював у лабораторії з магнетроном – спеціальною лампою, що генерує електромагнітне випромінювання – вирішив поласувати шоколадним батончиком. Та ба – шоколадка, що лежала в кишені, розплавилася! Намагаючись зрозуміти, чому так сталося, Спенсер дійшов висновку, що в усьому винне мікрохвильове електромагнітне випромінювання. Ретельно зайнявшись дослідженням мікрохвиль, Спенсер невдовзі сконструював першу «мікрохвильовку», яка призначалася для потреб армії (авжеж, кого як не солдатів треба найшвидше нагодувати). Мікрохвильові печі Спенсера були здоровенними шафами висотою в людський зріст із вагою 340 кг. Однак цією технологією зацікавилися власники ресторанів, і невдовзі кожен поважний ресторатор мав у себе на кухні військову піч. А згодом, коли мікрохвильові печі «схудли», тобто зменшились в об’ємах, такий пристрій для розігріву їжі захотіла мати кожна родина. Тож, розігріваючи обід в печі, пам’ятайте, що містер Спенсер позбувся шоколадки, аби полегшити вам життя.
Краса вимагає жертв – в цьому пересвідчилися жінки на власному
досвіді. В усі часи й епохи жінки прагнули бути привабливими, носити
розкішні зачіски. Ще у Давній Греції модниці використовували для
завивки волосся дерев’яні, металеві чи гіпсові палички. Однак подібна
завивка трималася вкрай недовго – близько години, тож зачесані дами
мали бути дуже обережними. З часом виявилося, що якщо волосся нагрівати – завивка триматиметься довше. Волосся накручували металевими прутами або спеціальними щипцями, які перед тим гріли на
вогні. Створення зачіски займало багато часу і було не надто приємною
процедурою. І тоді на допомогу любителькам вишуканих зачісок прийшла наука. 1906 року лондонський перукар Карл Людвіг Неслер продемонстрував свій прогресивний винахід – хімічну завивку-перманент. Для завивки волосся він вперше використав бігуді. Тоді це були не легкі пластмасові штучки, а досить громіздкі трубки, що важили більше кілограма. На них наносився у спеціальний хімічний розчин, що допомагав зберегти завивку. Однак для цього треба було ходити з такими бігуді не менше шести годин! Проте жіноче бажання бути красивими перемогло, а після того, як американська танцівниця Ірен Кастл з’явилася на людях із хімічною завивкою – всі жінки почали атакувати перукарні, вимагаючи зробити собі таку ж зачіску.
1945 – в США запатентовано мікрохвильову піч
Сучасна мікрохвильова піч мало чим нагадує своїх велетенських «праматерів», що займали собою півкімнати. Втім, перші «мікрохвильовки» також були чималенькі, мало сході на компактні зручні контейнери, що мирно уживаються з іншим кухонним начинням. У народженні мікрохвильової печі вирішальну роль зіграв, як водиться, випадок. Якось американець Персі Спенсер, що працював у лабораторії з магнетроном – спеціальною лампою, що генерує електромагнітне випромінювання – вирішив поласувати шоколадним батончиком. Та ба – шоколадка, що лежала в кишені, розплавилася! Намагаючись зрозуміти, чому так сталося, Спенсер дійшов висновку, що в усьому винне мікрохвильове електромагнітне випромінювання. Ретельно зайнявшись дослідженням мікрохвиль, Спенсер невдовзі сконструював першу «мікрохвильовку», яка призначалася для потреб армії (авжеж, кого як не солдатів треба найшвидше нагодувати). Мікрохвильові печі Спенсера були здоровенними шафами висотою в людський зріст із вагою 340 кг. Однак цією технологією зацікавилися власники ресторанів, і невдовзі кожен поважний ресторатор мав у себе на кухні військову піч. А згодом, коли мікрохвильові печі «схудли», тобто зменшились в об’ємах, такий пристрій для розігріву їжі захотіла мати кожна родина. Тож, розігріваючи обід в печі, пам’ятайте, що містер Спенсер позбувся шоколадки, аби полегшити вам життя.
8 жовтня свої іменини святкують Сергій та Максим
Не забудьте привітати!
Немає коментарів:
Дописати коментар