Бо я – людина
Вечоріло. Битим шляхом йшло
двоє подорожніх - батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько
не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і,
взявши дитину за руку, пішов далі.
Наступного дня батько з сином
йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і
забив ногу.
Третього дня батько й син
пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові:
- Дивись уважно, синку, треба обійти
камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу.
Подорожні сповільнюють кроки,
але каменя немає. Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід.
- Дідусю, - запитав хлопчик, -
ви не бачили тут каменя?
- Я прибрав його з дороги.
- Ви також спіткнулися й
забили ногу?
- Ні, я не спіткнувся й не
забив ногу.
- Чому ж ви прибрали камінь?
- Бо я - людина. Хлопчик
зупинився у задумі.
- Тату, - запитав він, - а ви
хіба не людина?
Немає коментарів:
Дописати коментар