Оповідання Василя Сухомлинського Він зненавидів красу

Він зненавидів красу

У матері був трирічний син. Дуже любила вона єдину дитину. Що не захочеться синочкові, мама зразу ж кидається виконувати його бажання. 

Побачив син троянду за вікном, питає: 

— Що це таке? 

— Квітка троянди, — відповідає мати. 

— Хочу квітку троянди, — вимагає хлопчик. Не просить, а вимагає. 

Мати йде, зрізає квітку й приносить синові. Потримав хлопчик троянду в руках, зім'яв пелюстки й кинув на підлогу. 

Побачив син на паркані горобця, питає: 

— Хто це такий? 

— Горобець, — відповідає мати. 

— Хочу горобця, — вимагає хлопчик. Пішла мати до сусідських дітей, просить: 

— Спіймайте горобця, куплю вам цукерок. 

Упіймали діти горобця, одержали цукерок. Принесла мати пташку. Взяв хлопчик горобця, почав гратися, придавив його за шийку, пискнув горобчик і замовк. Кинув син матері мертву пташку. 

Почув син, як хтось грає за вікном на сопілці. Сподобалась йому гра, питає він у матері: 

— Що це таке? 

— Це пастух грає пісню на сопілці. 

— Хочу пісню, хочу пісню, вона така красива! — зажадав хлопчик. 

Пішла мати до пастуха, просить: 

— Йди, пастуше, до мого хлопчика любимого, хоче він, щоб йому належала ця прекрасна пісня. 

— Ні, — відповідає пастух.— Пісня — це краса. Не може один володіти нею. Пісня потрібна всім. 

Ні з чим прийшла мати до сина, переказала йому слова пастуха. І син зненавидів красу, перестав любити й розуміти прекрасне.