Як Сергійко навчився жаліти
Маленький хлопчик Сергійко гуляв
біля ставка. Він побачив дівчинку, що сиділа на березі.
Коли Сергійко підійшов до неї, вона
сказала:
- Не заважай мені слухати, як
хлюпають хвилі. Сергійко здивувався. Він кинув у ставок камінець. Дівчинка
запитала:
- Що ти кинув у воду? Сергійко ще
більше здивувався.
- Невже ти не бачиш? Я кинув
камінець. Дівчинка сказала:
- Я нічого не бачу, бо я сліпа.
Сергійко від подиву широко відкрив
очі й довго дивився на дівчинку.
Так, дивуючись, він і додому
прийшов. Він не міг уявити: як це воно, коли людина нічого не бачить?
Настала ніч. Сергійко ліг спати. Він
заснув з почуттям подиву.
Серед ночі Сергійко прокинувся. Його
розбудив шум за вікном. Шумів вітер, в шибки стукав дощ. А в хаті було темно.
Сергійкові стало страшно. Йому
пригадалася сліпа дівчинка. Тепер хлопчик уже не дивувався. Його серце стиснув
жаль.
Як же вона, бідна, живе в отакій
темряві?!
Сергійкові хотілося, щоб скоріше
настав день. Він піде до сліпої дівчинки. Не дивуватиметься більше. Він пожаліє
її.
Немає коментарів:
Дописати коментар