ЛЕКЦІЯ «ДИТЯЧА АГРЕСІЯ»

ЛЕКЦІЯ «ДИТЯЧА АГРЕСІЯ»

Тема лекції - складна і серйозна. Це тема прояву жорстокості та аг­ресії з боку дорослих та дітей. На жаль, ці явища живуть серед нас. То ж доцільно розглянути що собою являє агресія, і як ми, дорослі, можемо допомогти дітям її здолати.

Агресія у більш-менш розвиненому суспільстві завжди знаходиться під контролем, та контроль цей буде ефективним настільки, наскільки розвинутим у суспільстві є опір агресії. Що таке агресія? Агресія - це поведінка, яка спричиняє шкоду предмету або предметам, людині або

групі людей.                           .                         .

Форми прояву агресії бувають фізичні (побиття) і вербальні (порушення прав іншої людини без фізичного втручання). У психології розрізняють два види агресій: інструментальну і ворожу. Інструментальна агресія ви­являється людиною для досягнення певної мети. Вона найчастіше зу­стрічається у молодших дітей («Хочу забрати іграшку, книжку і т.д»). У старших найчастіше проявляється ворожа агресія, спрямована на те, щоб спричинити людині біль.

Дуже часто агресію, її прояви плутають із настирністю, наполег­ливістю. Як Ви вважаєте, це рівнозначні якості? Що Вас більше тішить у власній дитині - наполегливість чи агресивність? Безумовно, наполег­ливість. Ця якість, порівняно з агресивністю, має соціально прийнятні форми, оскільки не дозволяє образ, знущань. Рівень агресивності дітей змінюється у більшому або меншому розмірі залежно від ситуації, але іноді агресивність набуває сталих форм.

Причин для такої поведінки безліч: становище дитини У колективі, ставлення до неї однолітків, взаємини з вчителями тощо,

Стійка агресивність деяких дітей виявляється у тому, що вони інакше, ніж інші, розуміють іноді поведінку оточуючих, інтерпретують її як во­рожу. До агресії більше схильні хлопчики. Вона належить до чоловічого стереотипу, який культивується в сім'ї, у засобах масової інформації.

Так само, як і вчителеві, педагогічний такт потрібен будь-якому бать­кові, кожній матері, адже він передбачає вміння обережно доторкнутися до духовного стану людини.

Часто причиною дитячої агресії стають сімейні ситуації.

Агресивна поведінка членів сім'ї у повсякденних життєвих ситуаціях: крики, лайки, приниження один одного, взаємні докори та образи.

Ось дані анкетування, яке було проведене серед учнів 2-4 класів.

На питання: «Хто тебе більше сварить - тато чи мама?_ - отримані такі відповіді.

(Вчитель демонструє заповнену таблицю.)

	181'0	Мама
2 клас	... %	... %
3 клас	... %	... %
4 клас	... %	... %

А на питання: «хто частіше карає?» - такі ... (Демонструє аналогічну таблицю.)

Стосовно дітей педагогічний такт повинен бути більш витонченим, оскільки за силою, за тривожністю вражень, за чистотою і красою вольо­вого напруження, як сказав А. Макаренко: « ... дитяче життя є незрівнянно, багатшим, ніж життя дорослих». У чому ж цей такт виявляється?

В умінні говорити з дітьми так, щоб наше слово їх не вражало, не принижувало не ображало.

На жаль, із грубим, нечуйним ставленням дорослих до дітей ми зу­стрічаємося у багатьох сім'ях.

Чому ж батьки, оберігаючи дітей від інфекційних, застудних захво­рювань так жорстко ставляться до стану їхньої нервової системи?

Психологи вважають, що дитина виявляє агресивність у повсякден­ному житті у декілька разів частіше там, де агресію дорослих вона бачила (бачить) щоденно, і де агресія стала нормою ЇЇ життя.

Найчастіше справа не лише в тому, що дорослі не усвідомлюють роз­мірів шкоди, яку їхня грубість завдає здоров'ю і вихованню характеру дитини, але й у тому, що їм не вистачає витримки, а тому безтактовне образливе слово стає огидною звичною манерою навчати дітей розуму. Грубі слова і нескінченні окрики - погані вихователі. Зачіпаючи само­любство, принижуючи людську гідність, вони лише ускладнюють стосунки між дорослими і дітьми в сім'ї, викликають відповідну реакцію _ грубість, внутрішній опір вимогам дорослих, а отже, нові конфлікти, які  ще більше розхитують нервову систему і у дітей, і у дорослих, затьма­рюють життя і одних, і інших.

Непослідовність батьків у навчанні дітей правил поведінки не сприяє формуванню у дітей морального стрижня: сьогодні батькам зручно гово­рити так, і вони нав'язують цю лінію поведінки дітям, на завтра їм зручно говорити інакше, і це «інакше» знову нав’язують дітям. Це призводить до розгубленості, озлоблення, агресії стосовно батьків та інших людей.

У вихованні можна виділити два важливі фактори" які позитивно чи негативно впливають на формування дитячої агресивності, - прихиль­ність і неприйняття. 

Здолати агресивність у дитини допомагає прихильність, яка у своєму арсеналі використовує вміння слухати, тепле спілкування, добре слово, лагідний погляд.       .

Неприйняття навпаки стимулює дитячу агресивність. Воно характе­ризується байдужістю, відстороненням від спілкування, нетерпимістю і владністю, ворожістю за фактом існування дитини.

Через це виникає питання: чому діти стають «нервовими», В яких дітей найчастіше трапляються неврологічні розлади, що цьому сприяє? Порушення у нервово-психічній сфері можуть з'явитися у дітей з най­різноманітніших причин, однак невроз - це завжди наслідок психічної травми, зумовленої переляком, страхом, психотравмуючими ситуаціями і такими, що виникають в результаті погіршення міжособистісних сто­сунків (сварки, розлучення, алкоголізм батьків, хвороби, смерть близьких, жорстоке, несправедливе поводження з дітьми).

Ці психічні травми можуть бути гострими і такими, що викликають сильне емоційне потрясіння, переляк, або хронічними, тобто такими, що діють упродовж тривалого часу. Однак, для того, щоб усі перелічені психотравмуючі фактори призвели до невротичних розладів, необхідні ще й певні обставини.

Для одних дітей, коли вони мають справу з подібними ситуаціями, це минає без наслідків, а для інших - ні. Як правило, виникненню не­врозу сприяють особливості особистості дитини, які створюють певну схильність до невротичного реагування. Найчастіше «зриваються» дуже вразливі діти, а також невпевнені в собі, ослаблені, такі, що часто хворіють, тривожні.

Молодший шкільний вік характеризується підвищеною вразливістю через кризи 7 і 11 років, що йому притаманні.

У вихованні дитини дуже важливими є почуття батьків до дитини і дитини до батьків. Це два боки однієї медалі. Способи покарання, якщо про них взагалі потрібно говорити, - досить несуттєві деталі. Головне ­це любов мами і тата до своєї дитини, їхня відданість їй, бажання для неї лише добра і щастя.

(Вчитель наводить дані анкетування у 2-4 класах щодо того, до кого з чле­нів сім'ї діти звертаються за порадою і підтримкою - до мами, до тата, до бабусі, до дідуся, до сестри, до брата, до тітки, до дядька  тощо.)

Щоб дати відповідь на будь-яке питання, що стосується виховання, необхідно детально вивчити життя сім'ї, подихати Ії повітрям. Однак, можна дати деякі поради, які будуть корисними для кожної сім'ї, де хо­чуть і намагаються покінчити з образливими викриками, лайкою.

Спробуйте деякий час не говорити з дитиною одразу після провини.

Просто скажіть: «Завтра (згодом) все обговоримо в,

Очікування розмови схвилює дитину, змусить замислитися над своїм вчинком. І у батьків за цей час мине перший сполох гніву, і згодом роз­мова набуде вже зовсім іншого, дійсно виховного тону, характеру і за­барвлення.

Вмійте обрати належне місце для серйозної розмови, оскільки роз­мова на ходу, біля порогу не лишає у душі дитини бажаного сліду.

Зауваження дітям, які зроблені Їм Вами у присутності інших дітей (товаришів, однокласників), також не чинять бажаного педагогічного впливу.

І взагалі, чи завжди за провину необхідно сварити, робити різкі за­уваження? Адже способи висловити невдоволення можуть бути найріз­номанітнішими, і діти краще сприймають ті з них, де дорослі виявляють більше тактовності.

Безтактовна, неделікатна поведінка батьків, у чому б вона не вияв­лялася, ніколи не викличе у дітей бажання стати кращими, щось краще зробити. Образливі глузування, прізвиська, ляпаси, нескінченні заборони, прагнення всупереч справедливості настояти на своїй вимозі, необду­маній, необґрунтованій, - все це лише озлоблює дітей. Підростаючи, вони все частіше починають платити батькам тією самою монетою.