РО3ДІЛЕНА РАДІСТЬ

РО3ДІЛЕНА РАДІСТЬ

У Катрусі сьогодні велика радість. Понад рік хворів її татко. У лікарні лежав, три операції переніс  Мамі і Катрусі було тяжко. Не раз, бувало  прокинеться Катруся вночі й чує: мама тихо плаче. А сьогодні татко вже на роботі. Здоро­вий і бадьорий. Радісно сяють Катрусині очі. Прийшовши до школи, зустріла дівчинка у дворі двох своїх однокласників, Петрика і Гришка. Зустріла й поділилась радістю:

- Наш татко видужав ...

Петрик і Гришко, глянувши на Катрусю, здивовано знизали плечима й, нічого не сказавши, побігли ганяти м'яча. Катруся пішла до дівчаток, що гралися в класи.

- Наш татко видужав, - сказала вона, і радість

засяяла в її очах .

Одна з дівчаток, Ніна, з подивом запитала: - Видужав - ну й що з того?

Катруся відчула, як із грудей до горла підкотився важкий клубок і дихати стало важко. Вона відійшла до тополі на кінці шкільного подвір'я і заплакала.

- Чому ти плачеш, Катрусю? - почула вона тихий, ласкавий голос Кості, мовчазного хлопчика, її однокласника.

Катруся піднесла голову й, схлипуючи, від­повіла:

- Наш татко Видужав ...

- Ой, як же це добре! - зрадів Костя. - Біля

нашої хати в бору вже зацвіли проліски. Зайдемо після уроків до нас, нарвемо пролісків і понесемо твоєму тактові.

Радість засяяла в Катрусиних очах.

М. Сихомлинський