за їх звуковим значенням
Пропонована таблиця допоможе дітям молодшого шкільного віку усвідомити, а відтак міцно запам’ятати звуковий склад українського мовлення та його буквене позначення. Цьому сприятиме образ двоповерхового будиночка, в якому „мешкають” 33 літери-правителі казкової країни Букварії.
Примітка: буквосполучення дж і дз не є частиною алфавіту, але використовуються для позначення на письмі специфічних мовленнєвих звуків, тому на таблиці їх „поселено” у хатинки, що знаходяться неподалік.
Особливу роль у запам’ятанні учнями навчальної інформації відведено кольору клітин-кімнаток, в яких „живуть” ці букви. Зокрема в блакитних „кімнатках” першого поверху розміщено ті з них, що позначають п р и г о л о с н і з в у к и . Ознаками, за якими розрізняють приголосні звуки, є:
- участь голосу і шуму у творенні окремого звука;
- місце творення (або активна дія певного мовного органу у творенні приголосного звука);
- спосіб творення;
- твердість / м’якість.
Приголосні звуки творяться за допомогою шумів, які викликає струмінь видихуваного повітря, що проходить через різні перепони органів мовлення. За переважанням шуму чи голосу в процесі творення вказаних звуків вони поділяються на шумні і сонорні (від лат. sonorus звучний). При творенні сонорних звуків голос переважає над шумом. На таблиці блакитні клітини, в яких розміщено літери, що позначають сонорні звуки: [в], [й], [л], [л'], [м], [н], [н'], [р], [р'], виділено жирним чорним контуром.
Решта літер, відповідно, позначає шумні приголосні: [б], [г], [ґ], [д], [д'], [ж], [з], [з'], [к], [п], [с], [с'], [т], [т'], [ф], [х], [ц], [ц'], [ч], [ш], [дз], [дз'], [дж].
Примітка:
а) літерою щ позначають злиття двох шумних звуків [ш + ч], тому клітинка з даною буквою двоколірна;
б) за допомогою буквосполучень дж і дз позначають злиті шумні звуки [дж], [дз] і [дз']. Злитими їх називають через те, що в їхньому звучанні зливаються елементи звуків (проривного і щілинного): [дж] = [д + ж], [дз] = [д + з], [дз'] = [д' + з']. Злитими також є звуки: [ц] = [т + с]; [ч] = [ч + ш]. Поділ блакитних клітинок, в яких розміщено буквосполучення дз, дж та літери ц і ч, навскісною лінією навпіл – нагадування про злитість звуків, які вони позначають.
Серед шумних звуків розрізняють дзвінкі та глухі. Дзвінкими називаються приголосні, у творенні яких беруть участь голос і шум, але шум переважає над голосом. Глухими – приголосні, утворені на основі самого шуму. В українській літературній мові кожному дзвінкому звуку відповідає глухий: [б-п], [г-х], [ґ-к], [д-т], [д'-т'], [ж-ш], [з-с], [з'-с'], [дз-ц], [дз'-ц'], [дж-ч]. На таблиці це показано за допомогою ламаних ліній зі стрілочками на обох кінчиках, що з’єднують „літери-подружки”, які позначають вказані акустичні пари. Виняток становить глухий звук [ф], який не має акустичної пари, тому стрілочка, що веде до літери ф, - однобічна.
Примітка: Заміна в слові дзвінкого приголосного на глухий призводить до зміни лексичного значення слова: жила – шила.
Приголосні звуки розрізняються також за твердістю/м’якістю.
М’які приголосні [д'], [з'], [л'], [н'], [р'], [с'], [т'], [ц'], [дз'] утворюються підняттям та змиканням спинки язика з твердим піднебінням. Літери, що позначають м’які звуки, на таблиці помічено квіточками, при цьому червоною квіточкою виділено завжди м’який звук [й'].
Примітка: На письмі ці самі літери позначають і тверді приголосні звуки [д], [з], [л], [н], [р], [с], [т], [ц], [дз].
У процесі творення твердих приголосних спинка язика не виявляє будь-якого наближення до твердого піднебіння: [б], [в], [г], [ ґ], [д], [ж], [з], [к], [л], [м], [н], [п], [р], [с], [т], [ф], [х], [ц], [ч], [ш], [дз], [дж].
Особливістю окремих твердих звуків є низька здатність до пом’якшення. Зокрема, це стосується:
губних: [б], [п], [в], [м], [ф] (в утворенні цих приголосних найбільшу активність виявляють губи, про що школярикам нагадає контурне зображення губ у кутку кожної клітини з літерою, яка позначає дані звуки);
шиплячих: [ж], [ч], [ш], [дж] (оскільки при їх вимові виникає специфічний шум, що нагадує шипіння, у відповідних клітинах автор використовує як підказку образ змійки);
задньоязикових: [ґ], [к], [х] (при утворенні цих звуків задня частина язика змикається з м’яким піднебінням);
гортанного: [г] (контур гортані в кутку потрібної клітини вказує дитині на те, що під час творення даного звука перепона для струменя видихуваного повітря виникає саме в ній).
Перераховані звуки лише дещо пом’якшуються в позиції перед голосним звуком [і]. А шиплячі – ще й у випадках подовження та з більш вираженим ступенем м’якості: [ч’і]пси, кло[ч’:а], [к’і]т, [г’і]рка. Через цю особливість губні, шиплячі, задньоязикові та гортанний приголосні звуки називають пом’якшеними .
Примітка: Тверді і м’які приголосні звуки є засобом розрізнення лексичного й граматичного значення слів: день – пень, рис – рись. Пом’якшені не протиставляються відповідним твердим звукам і не мають диференціюючої функції.
Особливою літерою, що „мешкає” на першому поверсі є ь (м’який знак). Він не позначає жодного звука, а лише служить показником м’якості попереднього приголосного на письмі (контрастний колір клітини, в якій знаходиться ь, не дозволить школярам забути це): пень – пе[н'].
„Мешканцями” рожевих клітин-кімнаток другого поверху казкового будиночка є букви, що позначають г о л о с н і мовленнєві звуки: [а], [о], [у], [е], [и], [і].
Голосні звуки утворюються струменем видихуваного повітря, яке не зустрічає перешкод органів мовлення. Дані звуки відрізняються один від одного участю в процесі їх творення губ та різним розміщенням язика в ротовій порожнині. Так, при творенні голосних [е], [и], [і] язик просувається вперед, тому ці звуки називаються голосними переднього ряду. При творенні голосних [а], [о], [у] – він дещо відтягується назад. Відповідно дані звуки називають голосними заднього ряду.
Залежно від положення язика у вертикальному напрямку, голосні поділяються на звуки високого піднесення: [і], [и], [у] (при чому звук [і] дещо вищого піднесення, ніж [и]); середнього піднесення - [е], [о] та низького піднесення - [а].
Голосні [о] і [у] утворюються за активної участі губ, що заокруглюються та витягуються вперед. Через це їх називають лабіалізованими (від лат. labium – губа) або огубленими. Решта голосних утворюється без участі губ, тому отримала назву нелабіалізовані або неогублені.
Примітка: літера і як і ь служить показником м’якості попереднього приголосного на письмі, тому клітину, в якій вона знаходиться, обведено жовтим кольором.
У правому ж крилі другого поверху „будиночка”, яке схематично відокремлене за допомогою умовної лінії, що символізує, частину його даху, розміщено особливі літери: я, ю, є. У різних випадках вони можуть позначати то один голосний звук: [а], [у], [е], то два звуки : [й' + а], [й' + у], [й' + е] (м’який приголосний [й'] плюс один з голосних, тому клітини, в яких знаходяться вказані літери блакитно-рожевого кольору).
Примітка: буква ї завжди позначає два звуки: [й' + і], що за аналогією до літери щ теж показано кольором.
По одному звукові літери я, ю, є позначають у разі якщо вживаються для позначення м’якості (саме тому клітинки з даними літерами виділені жовтими рамками) попереднього приголосного на письмі: лялька - [л'а]лька, люди - [л'у]ди, ллє - [л':е].
Два звуки вказані букви передають у позиціях:
а) на початку слова: яма - [й'а]ма, юнак - [й'у]нак, єнот - [й'е]нот;
б) після букви, що позначає голосний звук (на початку складу): твоя - тво[й'а], мрію - мрі[й'у], грає - гра[й'е];
в) після м’якого знака: більярд - біль[й'а]рд, портьєра -порть[й'е]ра;
г) після апострофа: пір’я - пір’[й'а], п’ю – п’[й'у], б’є - б’[й'е].
Примітка; частина теоретичної інформації, поданої в даних методичних рекомендаціях, є складною для молодших школярів Вона подається для дорослих з метою допомогти їм у доступній формі продемонструвати своїй дитині процес творення голосного звуку, що сприятиме свідомому сприйманню нею навчальної інформації.
Варіанти вправ для роботи з таблицею
1. Вимовити кілька разів вказаний мовленнєвий звук, одночасно спостерігаючи в дзеркальце за місцем та способом його утворення. Виконання цієї вправи дозволить дитині самостійно зробити висновок про те, який з мовних органів є активним у творенні даного звуку. Так, наприклад, при вимові губних приголосних звуків: [б], [п], [в], [м], [ф] струмінь видихуваного повітря натрапляє на зімкнені губи; шиплячі: [ж], [ч], [ш], [дж] і свистячі: [з], [з'], [с], [с'], [ц], [ц'], [дз], [дз'] звуки утворюються видихуваним повітрям, що проходить через щілину між мовними органами; звуки [р], [р'] з’являються в наслідок вібрації переднього кінчика язика, загнутого назад і наближеного до твердого піднебіння, в потоці видихуваного повітря, через це їх ще називають вібрантами або дрижачими; у разі коли проходження видихуваного повітря прориває мовну перепону утворюються проривні звуки: [б], [п], [д], [д'], [т], [т'], [ґ], [к] тощо.
2. Затиснути великим і вказівним пальцями ніздрі носа та спробувати вимовити звуки [н], [н'], [м], після чого відпустити ніздрі і знову вимовити ці самі звуки. Подібна вправа покаже малюку, що у творенні даних звуків бере участь носова порожнина. Звідси - походження їх назви – носові.
3. Зафарбувати на таблиці певну літеру (у міру їх вивчення), вимовити звук, який вона позначає, та охарактеризувати його, користуючись даною таблицею. Наприклад:
- Літера а позначає звук [а – а – а]. Під час вимови даного звука видихуване повітря не зустрічає перешкод мовних органів, отже він належить до голосних.
- Літера бе позначає звук [б]. Під час його вимови видихуване повітря натрапляє на перепону, яку створюють губи, та прориває її. Цей звук належить до приголосних. У його творенні голос переважає над шумом, тому він дзвінкий. Відповідний йому глухий звук - [п]. Відсутність під кімнаткою, в якій мешкає літера б, квіточки – підказка про те, що даний звук твердий і має низьку здатність до пом’якшення.
- Літера де позначає два звуки: твердий [д] і м’який [д'], про що свідчить квіточка під клітинкою. Блакитний колір кімнатки, в якій мешкає ця літера, нагадує про те, що дані звуки належать до ряду приголосних. В акустичних парах [д – т], [д' - т'] за дзвінкістю-глухістю відносяться до дзвінких, оскільки при їх вимові голос переважає над шумом.
- Літера щ позначає два різних приголосних звуки: [ш + ч], на що вказує колір її кімнатки. Під клітинкою відсутня квіточка, яка вказує на слабку здатність цих звуків до пом’якшення, отже дана літера позначає тверді приголосні. За переважанням шуму у творенні даних звуків, вони відносяться до глухих шумних.
4. Самостійно нанести аналогічні кольорові умовні позначення (у міру вивчення літер) на пустографку – чорно-білий варіант „Систематизації літер українського алфавіту за їх звуковим значенням”, та здійснити самоперевірку виконаного завдання, користуючись оригіналом.
5. Показати на таблиці літери, що позначають голосні, приголосні звуки; дзвінкі, глухі; тверді та м’які. Назвати їх характерні ознаки.
6. Вправлятися у вимові звуків, які становлять певні вимовні труднощі: злиті ([дж], [дз], [дз'], [ч], [ц], [ц']), гортанний [г] тощо.
7. Вказати на таблиці місце знаходження літери, яка позначає заданий співрозмовником звук.
8. Навести приклад слова, в якому б заданий звук знаходився в різних позиціях: на початку, у середині чи кінці слова: зуб, кізка, віз. Здійснити звуковий аналіз цих слів:
− о − −∙ ó − − о −∙ о −
9. Навести приклад слова, в якому є м’який (твердий чи пом’якшений) приголосний звук: [б’іл'], [сад].
10. Назвати групи, на які поділяються звуки українського мовлення (голосні, приголосні).
11. Назвати групи, за якими розрізняються приголосні звуки (шумні- сонорні, дзвінкі-глухі, тверді-м’які-пом’якшені; губні, шиплячі, свистячі, дрижачі, злиті...). Навести їх приклади.
12. Назвати літери, що позначають м’якість приголосних на письмі. Навести приклади написання слів.
13. Назвати акустичні пари звуків за дзвінкістю-глухістю. Здійснити самоперевірку з опорою на пропоновану таблицю.
14. Зачитати літери таблиці в алфавітному порядку тощо.
Бажаю успіхів!
Немає коментарів:
Дописати коментар