Дрімучим ЛІСОМ ішло двоє подорожніх: дідусь і хлопчик. Було жарко, хотілося пити.
Нарешті вони прийшли до струмочка. Тихо дзюрчала вода. Мандрівники нахилились, напилися.
Дідусь сказав:
- Спасибі тобі, струмочку.
Хлопчик усміхнувся.
- Чого ти усміхнувся, хлопче? - запитав дідусь.
- Навіщо ви, дідусю, сказали струмочкові «Спасибі»? Він же не жива істота: не дізнається про вашу подяку, не почує ваших слів.
- Це так. Якби води напився вовк, він міг би й не дякувати. Ми ж не вовки, а люди. Розумієш, навіщо людина говорить «спасибі»? А знаєш, кого це слово вшановує, звеличує, підносить?
Хлопчик замислився. Він ще ніколи не думав над цією мудрою істиною. Тепер саме був час подумати: дорога через ліс іще довга.
Немає коментарів:
Дописати коментар