Тема «Звук [д], буква "Д"»
НА ГОСТИНУ ДО БУКВИ «Д»
Пізно ввечері, коли вже всі спали й у кімнаті було тихо, я взяла до рук книжку, розкрила її і з превеликим подивом помітила, що на сторінці з'явився... Азбукварик. Здивування було настільки велике, що в мене перехопило подих. Він помітив це і ввічливо запитав:
— Це ви підете завтра до діток першого класу?
— Я, — відповідаю.
— Якщо я правильно поінформований, то ви вивчатимете завтра нову букву «Д».
(Хто й коли повідомив про це Азбукварика, я не знала).
— Так, — відповіла я, ствердно кивнувши головою.
— Отже, буква «Д» передає найщиріші побажання і запрошує всіх дітей у гості на свої іменини.
— Дякуємо... Дякуємо, але вибач, Азбукварику, ми не знаємо, де живе іменинниця.
— Вона живе в чепурній затишній оселі, яка називається «дім».
— Зачекай, у кожного з нас є свій дім. І в домі цьому є дах, двері, димар...
— Гаразд, — відповів Азбукварик, —точнісінько такий дім має і буква «Д» — вона й збудувала його схожим на себе. Дім цей за номером дев'ять. У дворі, де він побудований, ростуть дерева. Щоб усі знали — тут живе така потрібна
всім буква «Д».
— Так, Азбукварику, якби не було цієї літери, не було б «дверей», а просто «вері», «дах» перетворився б на «ах», «двір» — на «вір», тоді уявляєш, яка нісенітниця вийшла б? Важко й описати.
— Звичайно. Отож чекаємо завтра дітей у гості до іменинниці, — сказав Азбукварик і зник.
1. На чиї іменини запросив усіх учнів Азбукварик?
2. Де живе буква «Д»?
3. Приготуймося до свята. Іменинниці буде приємно, якщо ви пригадаєте
слова з буквою «Д» і скажете, де ми чуємо цей звук (на початку, у середині чи наприкінці слова).
Немає коментарів:
Дописати коментар