Мальовниче село Нересниця

Мальовниче село Нересниця

Мета. Розширити знання учнів про рідне село, його мешканців; розвивати творчі здібності учнів; виховувати шанобливе ставлення до традицій народу.

Хід уроку

1-й учень.

Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі,

Щоб жилося по правді, щоб жилося у мирі.

2-й учень.

Для людей відкрита наша хата біла,

Тільки б жодна кривда в неї не забігла.

3-й учень.

Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром.

(Учні співають коломийку «Вітальна»).

Ми щиро вас всіх вітаємо в Нересницькому селі.

Усіх-усіх наших гостей і усіх наших учителів.

Хай щастить вам на роботі кожної хвилини.

Будьте ви завжди здорові, радісні й щасливі.

Привітання.

Ми раді вас вітать у цій світлиці

І дарувати хліб із золота пшениці.

Щоб хліб святий у всіх був на столі,

Щасливі були люди в місті і в селі.

(Хліб-сіль дарують гостям).

Вчитель. Ми коротко згадаємо минуле села, його традиції, народний фольклор.

1-й учень. Ми народилися і живемо в селі Нересниця. Селом протікають дві річки – Тересва і Лужанка. Кругом гори. (Розповідь про місцезнаходження річок).

2-й учень. За переказами село Нересниця дістало свою назву від слова «нерест». Воно розташоване при злитті рік Лужанки і Тересви, саме в тому місці, де відбувається нерест риби.

3-й учень. Село Нересниця виникло, очевидно, в кінці XIV ст., бо вперше в документах воно згадується в 1411 році. (Розповідь легенди).

4-й учень. Характерне розміщення дворів у селі Нересниця має три основні частини – вулиці, кожна зі своєю самостійною нумерацією.

(Розповідь про вулиці).

(Розповідь про інфраструктуру села).

Розповідь про пам’ятки архітектури

Нересницька дерев’яна церква і дзвіниця збудована у XVIII ст.

Учень. За національним складом жителі с. Нересниця – українці, інші національності становлять не більше 0,5–0,7%.

Коломийки про село Нересниця

Ми живемо в Закарпатті,

У гірському краї,

Там, де гори й полонини

Та ліси безкраї.

Ой дана-дана...

Та ліси безкраї. (Двічі)

Учень. Народна пісня чарує своєю поетичною красою. У нашому селі найпоширенішим видом народних пісень є коломийка. Вона розвіює сум, заспокоює.

Учень. Була у нашого народу чудова традиція – вечорниці. Дівчата і хлопці збирались у когось у хаті вечорами глибокої осені й зими. Кожен брав із собою роботу

– пряли, вишивали, мотали пряжу, плели кошики. На вечорницях співали, танцювали й грались. А скільки тут можна було почути розповідей про чаклунів, відьом, русалок, про минуле нашого села!

Вечорниці

(Співають дівчата).

Прийдіть ви, хлопці, на вечорниці,

Як би далеко не було.

Будем співати та й споминати,

Яким було наше село.

(Співають хлопці).

Прийдіть, дівчата, на вечорниці,

Прийде уся наша рідня.

Будем співати та й споминати,

Яким було наше життя.

Учень. На вечорницях не тільки співали, а й танцювали. Тож давайте затанцюємо коломийку.

 Гей ви, хлопці та дівчата,

Не годиться так стояти.

Тож ставаймо всі в рядок

Та гуртом підем в танок.

(Танець парами – коломийка).

Учень. Подивіться на оці гарно вишиті рушники, блузи, сорочки, скатертини – це витвори рук наших мам, бабусь, прабабусь. (Виставка рушників. Звучить музика до пісні «Рідна мати моя»).

– Цей рушним моя мама вишила!

– А цей – моя бабуся!

Учень. Рушник – це наша святиня.

З ним пов’язано багато подій в нашому селі, він використовується в обрядах. (Дівчата виконують танець з рушниками).

Учень. Величезні масиви давали змогу займатися скотарством. Розводили велику рогату худобу, заможні люди мали коней, а також були в господарстві вівці, кози, свійська птиця.

Учень. В селі є могутній ліс. Найбільш поширеними є дуб, осика, береза, липа, вільха, сосна, бук. Багато квітів, які занесені до Червоної книги України. (Розповідь про такі рослини.)

Учень.

Ліс – багатство, слава краю.

Він могутній, він живий.

Він од посух заступає

Лан широкий степовий...

Учень. Чільне місце займали у житті колишніх жителів села різні види ремесла. Зокрема ткацтво, що давало змогу кожній родині мати просте полотно, рушники, рядна, скатертини.

Учень. Наша хата.

Я люблю свою хату,

І подвір’я, й садок,

Де і сонця багато,

І в жару – холодок.

Все для мене тут рідне:

Стіни – білі, як сніг,

І віконце привітне,

І дубовий поріг.

Учень.

Є школа найкраща за всі на землі,

Одна у селі і у мене єдина.

Над нею у вирій летять журавлі,

За ними – дитинства щасливі години.

Вчитель. В нашому селі завжди була і є початкова школа, середня, вечірня. Немало талановитих людей вийшло з нашої школи. (Розповідь про односельців).

Вчитель. Чудова весняна пора року 9 травня – день Великої Перемоги над німецьким фашизмом.

Учень.

Ми землю любимо свою,

Красиву і величну,

Яку в жорстокому бою

Нам зберегли навічно.

Хай пам’ять нас веде

В роки далекі грізні.

(Звучить пісня «День Перемоги»).

Вчитель. У нашому гарному селі є красиве Солоне озеро, або його ще називають урочище «Солоний».

Учень.

Сад

Мені наснився тихий сад,

Роса, спориш по стежинці.

Юшить вода – три дні підряд.

По грядці, мов мережці...

Сховались яблуні в собі,

Порічки, сиззю вкриті,

І віти яблунь голубі,

Неначе перемиті.

Учень. Нині на місцях сади. А навколо на схилах гір дубові та букові ліси і неврахована кількість черешневих дерев. Основними відвідувачами урочища були селяни, які приїжджали з усіх навколишніх сіл з бочками та ропою. (Розповідь про виготовлення солі в селі).

Учень. Давно народ ходив в сорочках вишитих (гуцулках), «уйрошах», постолах, «холошнях», гофрованих спідницях, безрукавках, кашкетах, тулупі.

Учень. Ми щасливо і весело живемо у нашому селі. І де б нас в житті не повела дорога, ми ніколи не забудемо свого села, завжди будемо поспішати до своєї, рідної хати, до своїх батьків, до своєї маленької батьківщини – Нересниця.

Пісня «Смерекова хата».

Учень. Ми всі звертаємось до Бога.

Молитва

Пошли нам, Боже, маленьким дітям,

Щастя, здоров’я на довгії літа.

Щоб виростали розумні й сильні,

Душею чисті і серцем вільні,

Щоб нам світила зіронька-доля,

Щоб ми не знали лиха ніколи.

Пошли нам, Боже, маленьким дітям

Щастя, здоров’я на довгії літа.

Учень.

Як скоро роки пролітають,

У скронях біла сивина.

Та завжди лину я з думками

До свого рідного села.

Учень.

Воно мене чекає, кличе,

Як мати жде дітей своїх.

Село моє, для мене ти єдине...

І ти завжди в душі моїй.

(Звучить пісня «Виростеш ти, сину!»).

Вчитель. Ось і закінчилася наша подорож у минуле нашого села. Я сподіваюся, що ніхто з нас ніколи не забуде своєї рідної домівки, історію свого села, традиції, і хоч своїх рідних, домівки. Дорослішають діти, сивіють матері, але ніколи не старітиме наша квітуча земля. Її майбутнє – у ваших руках.

Учень.

Людське безсмертя з роду і до роду

Увись росте з коріння родоводу.