ПІЗНАННЯ СВІТУ РАЗОМ ІЗ ДОРОСЛИМИ

ПІЗНАННЯ СВІТУ РАЗОМ ІЗ ДОРОСЛИМИ

У Базовому компоненті шкільної освіти в Україні сформульовано вимоги до маленьких представників нового суспільства. Вони мають бути «життєздатними, самостійними, практично вмілими, творчими людьми з розвиненим почуттям відповідальності, гідності, совісті». Процес розвитку молодшого школяра, зумовлений впливом дорослої людини, і процес саморозвитку тісно взаємопов’язані та взаємопроникні. Дорослий не може цілком і повністю визначити перспективу дитячого розвитку. Він і не повинен претендувати на таке, а от те, наскільки ця перспектива буде широкою, багато в чому залежить від того, яку стратегічну лінію в освітньому співробітництві обере дорослий.

• Дорослі вважають, що знають програму і шляхи подальшого розвитку дитини, характеризуються, як правило, авторитарністю своїх дій: вони підносять знання дитини про навколишній світ як незаперечну істину, допомагають тій набути практичних умінь і навичок, якими володіють самі, прагнуть запобігти можливим відхиленням від своєї програми, встановлюючи правила життя для дитини. Якщо інтереси та ініціатива малюка ігноруються, його активність знижується, і за такої взаємодії розвиваються виконавські якості та схильність до наслідування. Високої пізнавальної активності дитини за умов описаної взаємодії досягти не вдається. Дитина-школяр мовчки страждає від того, що її не помічають, не розуміють. Така форма спілкування «дорослий – дитина» не розвиває дитину, а натомість травмує її чутливу й нестабільну психіку.

• Дорослі вважають, що створюють умови для розвитку пізнавальних здібностей дитини, пропонуючи їй завдання та проблемні ситуації для розв’язання. Проте, якщо дитина не знаходить його чи пропонує свій розв’язок, який не збігається з варіантом дорослого, це розцінюється як неправильно виконане завдання. Така взаємодія не стимулює активності дитини, бо вона не може передбачити реакцію дорослого, і останній ризикує втратити авторитет та «інтелектуальну» довіру у найбільш розвинених дітей. Цей другий тип можна зарахувати до псевдорозвивального.

• Освітні дії дорослого – мінімальні, і пізнання дитиною навколишнього світу відбувається завдяки її власній активності. Результати такого самостійного освоєння світу залежать від соціальних умов середовища, в якому живе дитина.

• Дитина з властивою їй оригінальністю мислення, внутрішньою свободою, з безпосередністю шукає і знаходить безліч рішень, кожне з яких має право на існування. І в цій взаємодії дорослий і дитина стоять на одній площині як партнери, як дослідники. Але кожний із них розглядає цю взаємодію по-різному: для дитини це новий спосіб дії; для дорослого

– можливість спостерігати за процесом пошуку дитини та конструювання подальшої стратегії освітньої лінії. Таке співробітництво визначає високі вимоги до дорослого, тобто він бере на себе відповідальність за створення розвивального середовища для свого вихованця.

Співпраця – це те, що допомагає будь-яку справу перетворити на цікаве і корисне заняття для себе і для інших. Навички співпраці – це доведені до звички способи поведінки дітей в ситуації, коли слід знайти найбільш ефективне застосування свого особистого потенціалу в колективі. Міжособистісні стосунки «дорослий – дитина» є найголовнішим, вони становлять основу особистісної моделі освітньо-виховного процесу

ВИМОГИ ДО ОСОБИСТОСТІ ПЕДАГОГА

• Взаємодіючи з дитиною, дорослий мусить виходити насамперед з її інтересів, які для нього пріоритетні. Отже, доброзичливість та щирість становлять основу цих стосунків. Якщо ж інтереси дитини ігноруються, то її натура інтуїтивно відчуває фальш у мотивах діяльності дорослого, який хоче проконтролювати знання хлопчика чи дівчинки та продемонструвати їхні уміння іншим. Це може призвести до відмови дитини від співпраці.

• У розвитку стосунків дорослих із дітьми кожний об’єкт спілкування має право на повагу, яка передбачає рівноправність суджень і думок партнерів. До дитячих висловлювань, умовиводів та запитань дорослий має ставитися так само серйозно, як і до своїх, тобто він не має залишати поза увагою їхній запитання і відповідати на них чітко й зрозуміло з урахуванням вікових особливостей дітей.

НАВЧІТЬ СВОЇХ ДІТЕЙ СПІЛКУВАТИСЯ

• Користуйся словами ввічливого звертання: «добрий день», «до побачення», «будь ласка», «вибачте», «дякую», «дозвольте звернутися (зайти)» тощо.

• Будь привітливим та ввічливим з усіма дорослими.

• Не перебивай дорослих і не втручайся в їхню розмову.

• На вулиці, вдома, у дитячому садку, у транспорт і та інших громадських місцях говори спокійно, не голосно; поводься стримано; не викликай до себе особливої уваги.

• Умій уважно вислухати старшого; стій спокійно, дивися в очі співрозмовнику.

• Умій вислухати товариша не перебиваючи.

• З повагою постався до праці та відпочинку старших, не заважай дорослим, не галасуй і не капризуй.

• Подай стільчики або звільни місце для дорослого, який зайшов у кімнату.

• Підніми і ввічливо подай дорослому або своєму товаришеві те, що ненароком упало.

• У міру своїх сил допомагай тим, хто тебе оточує: твоїм рідним, друзям.

• Ділися з однолітками іграшками, книгами тощо.

• Умій визнавати свою провину.

• Прагни виробити навичку поступатися у суперечі, у грі, вмінні домовлятися.

ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ БАТЬКІВСТВА

1. Не чекай, що твоя дитина буде така, як ти або

як ти бажаєш, допоможи їй стати собою, а не тобою.

2. Не порівнюй дитину з іншою, а порівнюй саму із собою сьогодні, завтра, вчора.

3. Не вимагай від дитини платні за все, що ти для неї робиш, ти подарував їй життя. Як вона може віддячити тобі? Вона подарує життя другій та третій: це незворотний закон вдячності.

4. Не перекладай на дитину свої образи, щоб на старості не їсти гіркий хліб, бо що посієш, те й зросте.

5. Не стався до її проблем зверхньо: тягар життя дається кожному по силі – їй її тягар не менший, аніж твій, а може й більший, тому що в неї ще нема є звички.

6. Не принижуй.

7. Не карай себе, якщо не можеш чогось зробити для своєї дитини, карай, якщо можеш, але не робиш.

8. Пам’ятай, для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все.

9. Вмій любити чужу дитину, ніколи не роби чужій те, що не бажав би, щоб інші зробили твоїй.

10. Люби свою дитину будь-якою: не талановиту, невдаху, дорослу. Коли спілкуєшся з нею, радій із того, що дитина – це свято, яке зараз із тобою.