Історія української печі

Колиска роду

Стародавня людина селилася в печерах, виганяючи звідти звірів, викопувала в глинистих кручах сховища, будувала халабуди з кісток, гілок, листя, кори, шкір. Потім стали з’являтися землянки (викопували в землі великі ями та оббивали їх деревом), житла з дерева, глини, каменю. Традиційно українська хата була дуже мальовничою і чепурною. Бо саме тут проходила значна частина життя, закладалися перші уподобання людини. Кожна господиня дбайливо доглядала своє житло. Тому в хаті завжди було чисто, вибілено, стіни розмальовані кольоровою глиною, оздоблені витинанками, прикрашені квітами і пахучими травами. Українська хата – воістину колиска нашого роду. У ній жили і виростали цілі покоління. Звичайнісінька хатка мала білі стіни, невеликі вікна, двері, які прикрашало різьблення (на дереві спеціальним інструментом вирізали малюнок). Накривала хату висока солом’яна стріха. У Західній Україні, де багато деревини, хату обмазували нафтою, яка оберігала деревину від руйнування. Люди, які жили біля Дніпра, білили хати ззовні і всередині. Вікна і двері обводили червоною глиною. Ні звір, ні лиха людина, ні хвороба вже не могли проникнути в житло через ці вогняні кільця. Селянка, побіливши хату, оздоблювала її настінним живописом: півниками та квітами, які тішили зір, аж доки настане час знову білити хату. Тоді господиня, розвівши фарби, намалює нових півників чи новий орнамент. Центром хати була красуня-піч, яка годувала і лікувала. Поряд із нею біля дверей був вбудований у стінку мисник, де складали посуд. Піч з’явилася дуже давно: це слово за гальнослов’янського походження. Воно пов’язане зі словом «печера». Вогонь, з допомогою якого готували їжу, зігрівалися та захищалися від звіра, віддавна був у пошані. Дім уважався обжитим, коли розіклався в печі вогонь. Із самого початку і протягом віків піч знаходилась у колі численних обрядів. Посланці молодого, щоб сватання вдалося, приносили із собою в кишенях шматочки пічної глини.

Де жили стародавні люди?

Якою була українська хата?

Як доглядала господиня свою хату?

Чим вкривали хату?

Чим обмазували її і навіщо?

Що було центром хати?

Коли вважався дім обжитим?

Який обряд пов’язаний із піччю?

Дальній кут від печі називали красним, бо там стояв стіл, накритий білою скатертиною з хлібиною і сільничкою. З двох боків красний кут освітлювали вікна, а між ними вгорі на полиці була божниця, де містилися ікони. Почесний красний кут називали покуть. Гість, що переступав поріг хати, знімав шапку і відразу кидав погляд на покуть. Божницю обгортали рушниками. На полиці зберігалися яйця – «писанки». Під час свят під богами запалювали каганець, і тоді покуть набирав таємничості. На покуті сходилися лави, за стіл на покуті саджали почесних гостей, дорогих людей. З покутем були пов’язані найвизначніші в житті родини події.

Що знаходилося далі від печі?

Поясніть значення слова «божниця».

Що називали «покуттю»?

Які події були пов’язані з покуттю?

Куди саджали почесних гостей?

Чи доводилося тобі бачити справжню українську хату?

Прислів’я:

• У веселій хаті живуть веселі люди.

• Усяка пташка дбає про своє гніздо.

• У неї в хаті, як у церкві.

• Вдома і стіни гріють.

(Діти аналізують прислів’я. Вчитель обґрунтовує сказане і пропонує зробити малюнок української хати, роботи вивішуються на дошці).