Віршик про сороконіжку

Віршик про сороконіжку

Сороконіжка жила за містом,

У дальнім лісі, в хатинці з листя.

Вставала рано, до сходу сонця,

І на роботу йшла босоніж.

Але ходити по травах росних 

Не дуже зручно, коли ти босий:

 Так можна нежить За мить схопить!

То що ж робити?

Взуття купить!

І от у Київ прийшла вона.

До магазину зайшла, сумна,

Та й каже гірко:

— Нема життя!

Скоріше дайте мені взуття!

За мить продавець,

До візитів звиклий,

Сороконіжці дав черевики, 

Чоботи гарні — ходити в негоду, 

Туфлі чудові — на всяку погоду, 

Капці — для дому,

Кеди — для спорту,

Ще й ковзани,

Як кататись охота,

Валянки теплі — для злої зими, 

Глибокі калоші — носить во­сени...

Усе придбала сороконіжка, 

Відразу взула на кожну ніжку, 

Розвеселилась — чи не до сліз! — 

І почвалала додому в ліс...

Але бідасі не стало краще,

Бо неуважна була,

Нещасна: усе на світі 

Могла поплутати 

І геть не знала, коли що взути... 

Ходити в гості у туфлях треба, 

Сороконіжка крокує в кедах!

У лузі літнім гаса вона 

Чомусь не в кедах, а в ковзанах! 

А замість капців сороконіжка 

Важкі калоші кладе під ліжко!..

Отак ходила вона, страждала,

Та якось вранці собі сказала:

— Хай буде людям оте взуття! 

Сороконіжкам — це не життя!

І з тої днини, напевне, й досі 

Сороконіжки гуляють босі...