Історія ложки

Про ложку

Важко уявити, що люди колись обходилися без ложки. Так велося впродовж кількох тисячоліть. Навіть давні греки та римляни, відомі своєю майстерністю та винахідливістю, до такої простої речі, як ложка, не додумалися. Це, мабуть, тому, що не знали ні супів, ні каш, а споживали м’ясо, рибу, хліб, овочі. І брали свою їжу просто руками. А хто вихованіший – кінчиками пальців. Згодом найзаможніші під час пишних бенкетів почали використовувати спеціальні рукавички. Перші ложки, як вважають учені, з’явилися близько п’яти тисяч років тому. Виготовляли їх із випаленої глини, дерева, каменю, кісток та рогів тварин, навіть із морської мушлі. Вони більше скидалися на черпаки – були великими, з коротенькою ручкою або й зовсім без неї. Минуло ще кілька тисячоліть, перш ніж з’явилися ложки, подібні до сучасних. Вони були не однакові на вигляд, та й призначення мали різне. Великими господині насипали їжу в миски. А менші слугували кожному членові родини. Були ложки прості, без будь-яких прикрас. А були різьблені, фарбовані, вилиті із золота чи срібла, із чудернацькими візерунками. Поступово ложка стала необхідним предметом. В Україні теж уже кілька століть не обходиться без ложки, напевно, жодна людина. Навіть відчайдушні запорожці не забували про неї.  Споряджаючись у похід, вони чіпляли до пояса не лише шаблю, а й ложечник – спеціально виготовлену торбинку з ложкою. Виготовляли ложки зазвичай із дерева. Ложкарство вважалося одним із найповажніших ремесел. А майстрами-ложкарями ставали, як правило, добрі й талановиті люди. Іван Франко писав про них: «У нас по селах кожний ложкар має свій спосіб і свою форму виготовлення ложок». Люди замовляли майстрам не тільки простенькі ложки, а й подарункові, які зазвичай зберігалися в сім’ях десятки, а то й сотні років. Виготовляли в нас здавна і металеві ложки. Відомо, що понад тисячу років тому київський князь Володимир наказав відлити із срібла ложки для своєї дружини. Металеві ложки в українських селах з’явилися у 1930-х і були переважно алюмінієвими. Доти люди їли дерев’яними. Ложки роблять із м’якого і сухого дерева: із липи, клена, а також із осокора. Колись дерево для ложок рубали на Палажки – 4 травня, а потім 2 – 2,5 місяця висушували його в тіні. Свої вироби ложкарі «різали» простим ножем. Розписні ложки привозили з Росії. Їх купували переважно для дітей. В Україні ложок не розписували й не лакували. Cьогодні, коли ми п’ємо лікувальний сироп чи ласуємо морозивом, то можемо взяти до рук пластмасову ложечку. А на кухні можна побачити й дерев’яну.