1502 – у друкарстві вперше почав використовуватися курсив
Курсив – красивий фігурний шрифт. Зазвичай курсивом виділяють важливі місця в тексті, аби привернути увагу читача. Цей витончений шрифт був створений в Італії за доби Відродження, коли цінувалося все витончене і прекрасне. Його виникнення пов’язане з ім’ям друкаря Альда Мануція. Друкарня, яку Мануцій тримав у Венеції, випускала у світ твори видатних мислителів давнини: Аристотеля, Геродота, Демосфена. Тодішні друкарські шрифти були грубими і незграбними, і Мануцій задумав внести витонченість навіть у друкарську справу. Він дав завдання граверу Франческо Гріффо розробити фігурний шрифт. Гравер колись бачив папери, списані рукою поета Франческо Петрарки. На основі почерку свого видатного тезка Гріффо створив шрифт, пізніше названий курсивом. І хоча перший фігурний шрифт також вийшов досить незугарним, однак сама ідея Мануція друкувати книги витонченими літерами поборники прекрасного зустріли із захопленням. Але успіх завжди породжує заздрість – у Мануція з’явилися конкуренти, що намагалися підробити його шрифти. Аби відгородити себе від підробок, Мануцій придумав свій власний видавничий знак – дельфін, що оповиває якір. Книги із цим друкарським знаком виходили ще майже сто років після смерті друкаря. Ці книги вирізнялися дорогою обробкою і виходили обмеженим накладом, тому дуже цінувалися серед любителів книг. Будь-яка заможна людина вважала за честь мати книгу друкарні Мануція у своїй бібліотеці.
1907 – перший політ на вертольоті
Цікаво, що тривалий час бажаючі підкорити небеса прагнули навчитися літати у птахів. Спостерігаючи, як птахи махають крилами, вони винаходили власні крила або ж махолети – літальні апарати, що імітували помахи пташиних крил. Однак другим за популярністю пристроєм для підняття в небеса був повітряний гвинт. Ще у трактатах давнього китайського вченого Го Хуна було знайдено опис «небесної колісниці», яка здіймається в повітря за допомогою обертальних лопатей. Перший прообраз вертольота створив видатний вчений та митець епохи Відродження Леонардо да Вінчі. До речі, проект вертольота він розробив одночасно з проектом танку. Перший же політ на вертольоті відбувся аж у ХХ столітті. Власник велосипедного заводу та велосипедної майстерні француз Поль Корню сконструював перший діючий вертоліт. З дитинства Корню захоплювався гвинтокрилими іграшками, будував модельки і пророкував повітряним гвинтам велике майбутнє. 1907 року він власними руками збудував вертоліт, оснащений двома гвинтами на дві лопаті та двигуном. Щоправда, двигун був занадто слабким – саморобний вертоліт Корню злетів лише на 2 метри і протримався в повітрі 20 секунд. Але це вже було щось! Перший політ відбувся, сталеві лопаті розсікли повітря – настала ера повітряних гвинтів! Однак подальші свої польоти вертоліт Корню вже здійснював на прив’язі – як то кажуть, береженого Бог береже.
1718 – народився Джон Монтегю, граф Сендвічський, що винайшов
найпопулярнішу у світі закуску
Джон Монтегю, англійський аристократ і політик, не мав якихось надзвичайних талантів чи гострого розуму, схильного до винаходів. Він не створив шедеврів мистецтва, не сконструював небачене досі диво техніки, не відкрив нових земель. Був собі звичайним графом, що дуже любив полювати та грати в карти. А ще був граф дуже непосидючим, тому мав звичку перекусити нашвидку. Якось під час партії в крібедж (популярна в Англії гра в карти), що тривала кілька годин, графові Монтегю захотілося їсти. Однак він занадто захопився грою і зажадав перекусити, не встаючи з-за ігорного столу. Тому він покликав слугу і наказав, аби йому подали м’ясо, покладене між двома куснями хліба – аби можна було їсти руками. Партнерам графа по грі дуже сподобалася така їжа, що давала можливість заморити черв’ячка, не відриваючись від гри. І дуже скоро всі любителі карт в Англії почали замовляти собі «хліб по-сендвічськи», названий так на честь родового маєтку Монтегю – міста Сендвіч. Сьогодні сендвічі їдять в усьому світі буквально всі – від водопровідників до президентів. В США для потреб армії навіть розробили спеціальний сендвіч, що не псується протягом трьох років!
1850 – народився Роберт Луїс Стівенсон, англійський письменник, майстер пригодницького жанру
Хто із хлопчаків не мріяв віднайти шматок старого паперу із намальованій на ньому картою з червоним хрестом? А плисти на невідомий острів на кораблі в компанії справжніх піратів, у ватажка яких дерев’яна нога, як у справдешнього піратського капітана? І прапор з черепом та схрещеними кістками, і пара пістолетів за поясом? Так-так, напевно і сам сер Роберт Луїс Стівенсон мріяв про таке у дитинстві. І свої дитячі мрії він переніс на папір. Так і народився всесвітньовідомий пригодницький роман «Острів скарбів» про мандрівку хлопчика Джіма Гокінса, юного любителя гострих відчуттів. Автор пережив ці пригоди разом із ним, втіливши в своєму героєві фантазії та марення власного дитинства. Не дивно, що цей роман полюбили читачі по всьому світу – адже це були і їхні дитячі мрії, бажання неймовірних пригод та пошуку скарбів. Стівненсон взагалі любив писати історичні романи. Читачам також припав до смаку роман «Чорна стріла» – детективна історія, дія якої відбувається в Англії в часи війни Червоної та Білої троянд (XV століття). А в романі «Дивна історія доктора Джекіла та містера Гайда» розкривається тема людського лицемірства: головний герой доктор Джекіл та його «друге я» містер Гайд – це дзеркальне відображення однієї і тієї самої людини з протилежними характерами. До слова, Стівенсон не був кабінетним письменником, і сам любив мандрувати морями. Свого віку письменник доживав на островах Самоа у Полінезії. Оскільки Стівенсон дуже любив вечорами просиджувати біля каміну, він побудував собі будинок із каміном, хоча на Самоа панувала тропічна спека. До сьогодні будинок Стівенсона лишається єдиним будинком з каміном на Самоа.
1889 – народився Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко), український письменник-сатирик
«За коляской бежала и лаялася собачка из панской породы» – ця фраза з оповідання Остапа Вишні «Перший диктант» пішла в народ. В зазначеному оповіданні письменник з гумором розповідає про своє навчання у сільській школі. Як згадує Остап Вишня, те, що він буде письменником, вирішив його батько, побачивши, як синок розводить на підлозі якусь калюжу. І не помилився – Павло Губенко, обравши собі псевдонім Остап Вишня, став не просто письменником, він став одним з найсмішніших письменників в українській літературі. Його гостре сатиричне перо не оминало нікого, навіть своїх земляків-українців – Остап Вишня гостро висміював слабку національну свідомість українців, їхню зашореність і хуторянство. Він, як і Микола Гоголь, вважав, що «хто не має духу посміятися над власними вадами – тому краще вік не сміятися». Остап Вишня ввів у літературу новий жанр – усмішку. Усмішка – малий твір гумористичного змісту. Досі подібні твори називалися фейлетонами, але письменник на це мав власну думку: «Хоч “фейлетон” уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово “усмішка” нашіше від “фейлетону”». На жаль, життя самого письменника не було так само веселим, як і його усмішки. В страшні 1930-і роки письменника було заарештовано за фальшивим обвинуваченням, і він 10 років відсидів у таборі на крайній Півночі Росії. Але гумор та життєлюбство допомагали Остапу Вишні навіть у найскрутніші часи. Вийшовши на волю, він знову занурився у життя. Дуже любив письменник полювання. Цьому своєму улюбленому заняттю він присвятив цілу книжку, що так і називається: «Мисливські усмішки». В цих усмішках письменник дає цінні поради мисливцям: як вибирати «ружжо», як вирощувати мисливського собаку, а головне – як викрутитися перед рідними, коли повернувся з полювання з порожніми руками. Почуття гумору не полишало письменника навіть у найкритичніші миті життя. Розповідають, що якось йому стало так погано на роботі, що довелося викликати «швидку допомогу». Коли письменника виносили на ношах, хтось із його колег злякано вигукнув: «Павле Михайловичу, що ж це?!». «Нічого, – усміхнувся з нош письменник. – Це ще тільки генеральна репетиція».
Курсив – красивий фігурний шрифт. Зазвичай курсивом виділяють важливі місця в тексті, аби привернути увагу читача. Цей витончений шрифт був створений в Італії за доби Відродження, коли цінувалося все витончене і прекрасне. Його виникнення пов’язане з ім’ям друкаря Альда Мануція. Друкарня, яку Мануцій тримав у Венеції, випускала у світ твори видатних мислителів давнини: Аристотеля, Геродота, Демосфена. Тодішні друкарські шрифти були грубими і незграбними, і Мануцій задумав внести витонченість навіть у друкарську справу. Він дав завдання граверу Франческо Гріффо розробити фігурний шрифт. Гравер колись бачив папери, списані рукою поета Франческо Петрарки. На основі почерку свого видатного тезка Гріффо створив шрифт, пізніше названий курсивом. І хоча перший фігурний шрифт також вийшов досить незугарним, однак сама ідея Мануція друкувати книги витонченими літерами поборники прекрасного зустріли із захопленням. Але успіх завжди породжує заздрість – у Мануція з’явилися конкуренти, що намагалися підробити його шрифти. Аби відгородити себе від підробок, Мануцій придумав свій власний видавничий знак – дельфін, що оповиває якір. Книги із цим друкарським знаком виходили ще майже сто років після смерті друкаря. Ці книги вирізнялися дорогою обробкою і виходили обмеженим накладом, тому дуже цінувалися серед любителів книг. Будь-яка заможна людина вважала за честь мати книгу друкарні Мануція у своїй бібліотеці.
1907 – перший політ на вертольоті
Цікаво, що тривалий час бажаючі підкорити небеса прагнули навчитися літати у птахів. Спостерігаючи, як птахи махають крилами, вони винаходили власні крила або ж махолети – літальні апарати, що імітували помахи пташиних крил. Однак другим за популярністю пристроєм для підняття в небеса був повітряний гвинт. Ще у трактатах давнього китайського вченого Го Хуна було знайдено опис «небесної колісниці», яка здіймається в повітря за допомогою обертальних лопатей. Перший прообраз вертольота створив видатний вчений та митець епохи Відродження Леонардо да Вінчі. До речі, проект вертольота він розробив одночасно з проектом танку. Перший же політ на вертольоті відбувся аж у ХХ столітті. Власник велосипедного заводу та велосипедної майстерні француз Поль Корню сконструював перший діючий вертоліт. З дитинства Корню захоплювався гвинтокрилими іграшками, будував модельки і пророкував повітряним гвинтам велике майбутнє. 1907 року він власними руками збудував вертоліт, оснащений двома гвинтами на дві лопаті та двигуном. Щоправда, двигун був занадто слабким – саморобний вертоліт Корню злетів лише на 2 метри і протримався в повітрі 20 секунд. Але це вже було щось! Перший політ відбувся, сталеві лопаті розсікли повітря – настала ера повітряних гвинтів! Однак подальші свої польоти вертоліт Корню вже здійснював на прив’язі – як то кажуть, береженого Бог береже.
1718 – народився Джон Монтегю, граф Сендвічський, що винайшов
найпопулярнішу у світі закуску
Джон Монтегю, англійський аристократ і політик, не мав якихось надзвичайних талантів чи гострого розуму, схильного до винаходів. Він не створив шедеврів мистецтва, не сконструював небачене досі диво техніки, не відкрив нових земель. Був собі звичайним графом, що дуже любив полювати та грати в карти. А ще був граф дуже непосидючим, тому мав звичку перекусити нашвидку. Якось під час партії в крібедж (популярна в Англії гра в карти), що тривала кілька годин, графові Монтегю захотілося їсти. Однак він занадто захопився грою і зажадав перекусити, не встаючи з-за ігорного столу. Тому він покликав слугу і наказав, аби йому подали м’ясо, покладене між двома куснями хліба – аби можна було їсти руками. Партнерам графа по грі дуже сподобалася така їжа, що давала можливість заморити черв’ячка, не відриваючись від гри. І дуже скоро всі любителі карт в Англії почали замовляти собі «хліб по-сендвічськи», названий так на честь родового маєтку Монтегю – міста Сендвіч. Сьогодні сендвічі їдять в усьому світі буквально всі – від водопровідників до президентів. В США для потреб армії навіть розробили спеціальний сендвіч, що не псується протягом трьох років!
1850 – народився Роберт Луїс Стівенсон, англійський письменник, майстер пригодницького жанру
Хто із хлопчаків не мріяв віднайти шматок старого паперу із намальованій на ньому картою з червоним хрестом? А плисти на невідомий острів на кораблі в компанії справжніх піратів, у ватажка яких дерев’яна нога, як у справдешнього піратського капітана? І прапор з черепом та схрещеними кістками, і пара пістолетів за поясом? Так-так, напевно і сам сер Роберт Луїс Стівенсон мріяв про таке у дитинстві. І свої дитячі мрії він переніс на папір. Так і народився всесвітньовідомий пригодницький роман «Острів скарбів» про мандрівку хлопчика Джіма Гокінса, юного любителя гострих відчуттів. Автор пережив ці пригоди разом із ним, втіливши в своєму героєві фантазії та марення власного дитинства. Не дивно, що цей роман полюбили читачі по всьому світу – адже це були і їхні дитячі мрії, бажання неймовірних пригод та пошуку скарбів. Стівненсон взагалі любив писати історичні романи. Читачам також припав до смаку роман «Чорна стріла» – детективна історія, дія якої відбувається в Англії в часи війни Червоної та Білої троянд (XV століття). А в романі «Дивна історія доктора Джекіла та містера Гайда» розкривається тема людського лицемірства: головний герой доктор Джекіл та його «друге я» містер Гайд – це дзеркальне відображення однієї і тієї самої людини з протилежними характерами. До слова, Стівенсон не був кабінетним письменником, і сам любив мандрувати морями. Свого віку письменник доживав на островах Самоа у Полінезії. Оскільки Стівенсон дуже любив вечорами просиджувати біля каміну, він побудував собі будинок із каміном, хоча на Самоа панувала тропічна спека. До сьогодні будинок Стівенсона лишається єдиним будинком з каміном на Самоа.
1889 – народився Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко), український письменник-сатирик
«За коляской бежала и лаялася собачка из панской породы» – ця фраза з оповідання Остапа Вишні «Перший диктант» пішла в народ. В зазначеному оповіданні письменник з гумором розповідає про своє навчання у сільській школі. Як згадує Остап Вишня, те, що він буде письменником, вирішив його батько, побачивши, як синок розводить на підлозі якусь калюжу. І не помилився – Павло Губенко, обравши собі псевдонім Остап Вишня, став не просто письменником, він став одним з найсмішніших письменників в українській літературі. Його гостре сатиричне перо не оминало нікого, навіть своїх земляків-українців – Остап Вишня гостро висміював слабку національну свідомість українців, їхню зашореність і хуторянство. Він, як і Микола Гоголь, вважав, що «хто не має духу посміятися над власними вадами – тому краще вік не сміятися». Остап Вишня ввів у літературу новий жанр – усмішку. Усмішка – малий твір гумористичного змісту. Досі подібні твори називалися фейлетонами, але письменник на це мав власну думку: «Хоч “фейлетон” уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово “усмішка” нашіше від “фейлетону”». На жаль, життя самого письменника не було так само веселим, як і його усмішки. В страшні 1930-і роки письменника було заарештовано за фальшивим обвинуваченням, і він 10 років відсидів у таборі на крайній Півночі Росії. Але гумор та життєлюбство допомагали Остапу Вишні навіть у найскрутніші часи. Вийшовши на волю, він знову занурився у життя. Дуже любив письменник полювання. Цьому своєму улюбленому заняттю він присвятив цілу книжку, що так і називається: «Мисливські усмішки». В цих усмішках письменник дає цінні поради мисливцям: як вибирати «ружжо», як вирощувати мисливського собаку, а головне – як викрутитися перед рідними, коли повернувся з полювання з порожніми руками. Почуття гумору не полишало письменника навіть у найкритичніші миті життя. Розповідають, що якось йому стало так погано на роботі, що довелося викликати «швидку допомогу». Коли письменника виносили на ношах, хтось із його колег злякано вигукнув: «Павле Михайловичу, що ж це?!». «Нічого, – усміхнувся з нош письменник. – Це ще тільки генеральна репетиція».
13 листопада свої іменини святкують Микола, Василь, Олексій та Анатолій
Не забудьте привітати!
Немає коментарів:
Дописати коментар